Макарів у битві за Київ став стратегічно важливим населеним пунктом, адже саме тут росіяни намагалися перерізати Житомирську трасу, яка з’єднує Київ із заходом країни. Ворог сконцентрував біля Макарова велике угруповання, окупував довколишні села й обстрілював його. Мешканці згуртувалися, щоб обороняти рідну землю. В перші тижні сили були нерівними – проти російських танків, “Градів” та авіації макарівці мали лише автомати й коктейлі Молотова.
Мешканка Макарова, 49-річна медсестра Наталія Дробязко під обстрілами надавала медичну допомогу та рятувала життя землякам.
«На початок війни я працювала у великій приватній клініці медсестрою. А до цього 15 років була працівником у сфері торгівлі. Не думала, що доведеться стільки згадувати фармакології. Ми були і за медсестер, і за фельдшерів, і за лікарів»
«Від 25 лютого я почала допомагати в гуманітарному штабі Тероборони, який розташувався у селищній бібліотеці. Ми надавали меддопомогу першим пораненим військовослужбовцям. Перше, що мене вразило, це відсутність медичних препаратів, перев’язувального матеріалу, антисептиків, знеболювального чи кровоспинних»
«7 березня був авіаудар по хлібзаводу в Макарові. Це сталося під ранок. Він не працював ще до війни, тому там знаходилися наші військові. Потрапляння у приміщення було прицільним, таке враження, що хтось скорегував. Загинуло 13 осіб… Те, що ми там побачили, це словам не описати… Згарище, місцями пожежа палає, житлові будинки поряд палають, багато військових, на землі загиблі. Легко поранені ходять по території, в епіцентрі працюють військові і наші хлопці. Коли почали розкопувати руїни, знайшли живими лише 5 чоловік»
«Коли щодня росіяни обстрілюють твоє селище, коли гинуть твої земляки, коли не вистачає продуктів, ліків, немає хлібу – щоб не збожеволіти, я вела щоденник. Маю десятки історій, про які боляче згадувати – як працювала птахофабрика, як під обстрілами нам привозили хліб з Фастова. Я не знаю імені водія, та всі ми знаємо, що він – Герой, бо навіть після того, як його авто потрапило під обстріл, він привіз хліб для людей в Макарові, які не бачили свіжого хлібу кілька тижнів»
«Мене дратує питання чому я не виїхала з перших тижнів війни. Просто я ніколи не усвідомлювала, як сильно я люблю свій дім! Я люблю людей, які живуть поряд. Я можу знайти свою рідну стежку з закритими очима. Я ніколи не розуміла, які ми були щасливі, яка ми сильна і незламна Нація, доки в наш дім не прийшла війна. Я стала націоналісткою і бандерівкою та щиро пишаюся цим»
Про джгути з автомобільних шин, бинти з простирадл та героїзм земляків Наталія Дробязко розповіла журналістам ФастівNews.City
