Сергій Олексієнко у дитинстві мріяв стати економістом, істориком і навіть священником. Проте пішов по батькових стопах і обрав військову спеціальність, у 2015-2016 роках був у зоні АТО. Дослужився до звання майора і посади заступника командира батальйону із морально-психологічного забезпечення у Василькові під Києвом.
В останні місяці перед війною в нього змінився настрій, він схуд, але він не хотів турбувати сім’ю своїми здогадками щодо повномасштабного вторгнення, каже його матір Ольга.
Останнього разу дружина Анна і його дві доньки бачили Сергія 23 лютого. Того дня в оселі пролунав раптовий дзвінок і чоловіка несподівано викликали на роботу. Чоловік подзвонив Анні о четвертій ранку настпуного дня. Він сказав не поспішати, спокійно попити каву, потім зібрати дітей і спуститися з дев’ятого поверху до батьків, у якиї приватний будинок. Дружина зрозуміла, що почалася війна.
Васильків на початку повномасштабного вторгнення постійно обстрілювали і атакували. Однак Сергій мав піднесений настрій. Він говорив рідним, що до військових доєдналися тероборонівці, принесли зброю.
Анна щодня говорила по телефону з Сергієм, він обов’язково знаходив час на дзвінок додому. Коли 1 березня ніхто не брав слухавку, Анна занепокоїлася. Коли вона вчергове набрала, то почула незнайомий голос. Це був лікар з моргу, який їй і повідомив, що її чоловік загинув.
Про висадку російської диверсійно-розвідувальної групи у Василькові та останній бій Сергія Олексієнко розповідають журналісти «Фастів News. City».
