Майор Валерій Норенко – родом з Біляївки. Під час першої хвилі військових дій у 2014 році був оборонцем Донецького аеропорту. «Найважче на війни – це втрачати побратимів, – каже Валерій Норенко. – Коли ми почали заходити на Піски, у так званому Будинку Сонця, нас обстріляли. Там втратили першого загиблого – Діму Ільніцького. Він загинув за день до ротації. Найбільша гордість – зберегти життя кожного свого підлеглого». За це Валерія Норенка завжди цінували його побратими. Увійшов в історію оборони ДАП тим, що зміг вивести з оточення свою роту без загиблих.
У 2022 році війна застала Валерія з родиною у Вінниці. Були думки, що буде ескалація, але в таких масштабах – то ні. Було тривожно. Першого разу повістка прийшла, але пізніше, ніж він сам явився до військкомату. Цього раз повістку довелося “вибивати”. «Я не хотів йти у добробати, хотів саме у ЗСУ, тому чекав саме на повістку, – каже Валерій Норенко. – Чому? Бо, “ніхто, крім нас”. Ці слова записані під його позивним “Валет” на прапорі України, який подарували йому побратими.
До речі Валерій Норенко завершив Московське вище загальновійськове командне училища. Після закінчення навчання у 1994 році він відмовився підписувати контракт з російською армією, повернувся в Україну. В Одеському інституті сухопутних військ виховував перших десантників та морпіхів Незалежної України.
На питання, чи усвідомлює він, що по ту сторону прицілу може бути його вчорашній сокурсник або український військовий-зрадник, який перейшов на сторону ворога у Криму, у Донецьку, на Херсонському чи Запорізькому напрямку – каже, що це їхній вибір. Його він не хоче аналізувати.
Про офіцерську честь та пропаганду рабства серед росіян Норенко поговорив із журналістами «Біляївка. City».
