Олександр Мартиненко з 2014 року працював водієм швидкої в місті Попасна. Ще тоді місто зазнало перших руйнувань. «Тоді багато людей виїхало. Нікому було працювати, тому я і пішов на швидку», – каже Олександр.
Його будинок знаходився на околиці міста, з боку окупованого раніше Первомайська, тому цей район першим почав страждати від ворожих обстрілів. До сусідньої квартири влучив снаряд, у житлі Олександра вилетіли вікна.
14 березня у підвал будинку, в якому перебувала сім’я Олександра попав снаряд від граду. Родина Олександра виїхала з міста, а він повернувся до роботи. Підстанцію розбили тому швидка дислокувалася у будинку культури.У ночі, в клуб, прилетів снаряд, пошкодило машину. «Це була остання зміна», – говорить Олександр.
Родина Олександра виїхала до міста Часів Яр, але й там почали стріляти. Коли до Бахмуту прилетіла касетна бомба родина вирішила перебиратися до старшої доньки у місто Дніпро. Там він дізнався, про організацію «Лікарі без кордонів», яка надає цивільному населенню медичну допомогу та допомагає пораненим евакуюватися з зони бойових дій.
Олександр Мартиненко розповів Попасна.City про своє життя та роботу під постійними обстрілами, та що для нього є найважчим у роботі.
