Налякані, але нескорені – про життя окупованої Музиківки

Музиківка. Херсонщина
27.06.2023

«Я прокинулася о п’ятій від звуків, схожих на салюти. Звісно, у такий ранній час ніхто не салютуватиме. Одразу ж виглянула на двір і побачила заграву з боку Каланчака, зрозуміла, що почалася війна»

Так згадує перший день війни Альона Мельниченко – заступниця начальника Музиківської сільської військової адміністрації. Спочатку вона запанікувала. Найбільше боялася за життя дітей і перші три тижні від початку війни провела наче в шоковому стані. Каже, зранку вставала лише тому, що треба було піклуватися про сім’ю.

Росіяни з’явилися в Музиківці на початку березня. У селі було чутно, як головною дорогою суне важка техніка. Потім виявилося, це були представники так званих ЛНР і ДНР. Вони окопалися й зробили свій блокпост при в’їзді в село. Селянам було страшно, але треба було якось жити. Через деякий час власники кількох відчинених магазинів почали виїжджати для закупівель на бази. Окупанти пропускали підприємців за хліб, цигарки, та алкоголь.

Сільрада під керівництвом чинного голови працювала до червня, однак, після того, як окупанти почали примушувати керівника до співпраці, він залишив територію громади. Намагалися вони схилити до співпраці й музиківських вчителів, ходили по домівках педагогів, але даремно. Ніхто на співпрацю не погодився.

Кардинально змінилося життя господарки музиківської ферми “Коза Амальтея” Тетяни Страмнової, яка переживає окупацію вже вдруге. До Музиківки жінка з чоловіком і дітьми переїхала з Донецької області у 2014. Тут започаткувала вона власну справу. Завела кіз, виробляла крафтові сири, влаштовувала екскурсії та спілкування з козами для дітей з особливими потребами. Але через війну бізнес занепав. Люди з села виїжджали, покупців ставало все менше і менше.

Тетяна розповідає, що через постійні вибухи в кіз пропадало молоко і змінилася поведінка – вони стали дуже чутливими, деякі поводилися агресивно, нападали одна на одну. Щоби зберегти життя й здоров’я тварин, козам на роги почали одягати гумки. Передавлені гумками вони через якийсь час відпадали.

«В окупації було невесело. Коли по селу були рейди з обшуками, ми ховалися й ховали кіз. Особливо, коли почули, що зайшли чеченці, кози по 2-3 дні сиділи в сараї»

Але життя в постійному страху вимотувало й набридало, тож іноді відчайдушна фермерка починала відкрито проявляти свою патріотичну позицію.

«Я на фермі в себе старі колеса понаставляла, жовто-блакитним покрасила все. І взимку постійно ходила в блакитному комбінезоні з жовтою косинкою»

Заради своїх підопічних не побоялася Тетяна вступити в протистояння з окупантами.Коли загарбники не пропускали в село машини з зерном, вона пішла на блокпост і попри погрози окупантів розстріляти її, домоглася, щоби до неї вийшов їхній старший і змогла добитися дозволу на проїзд машини.

День визволення став радісною несподіванкою. Місцевий хлопець на машині з прапором України проїхав по всіх вулицях і повідомив щасливу новину: у селі – військові ЗСУ!

Однак, селяни не одразу повірили в те, що перед ними українські солдати. І тоді хтось із військових показав тату з гербом України на грудях. Лише тоді люди остаточно усвідомили, що вони вільні.