24 лютого о 5 ранку жителя Берислава на Херсонщині Олега Дядюна розбудила його донька – з боку Нової Каховки було чутно гучні вибухи, а також видно стовп вогню та диму в районі військової частини на протилежному березі Дніпра. За кілька годин він та ще 30 чоловіків прийшли під місцевий військомат, щоб сформувати територіальну оборону. Однак військовому комісару було не до них і вони розійшлися по домах. Вже настпуного дня Олег Дядюн вперше побачив російських військових, які заїхали між багатоповерхівками та почали розгортати «Град».
З перших днів повномасштабного вторгнення в Бериславі було багато людей, які виступали проти російської навали. Олег Дядюн із іншими жителями міста почали організовувати мітинги, найбільший з них пройшов 8 березня. Вони закупили українські прапори, виступали, скандували: «Берислав – це Україна!», «Херсон – це Україна!». Однак то був останній великий мітинг на підтримку України в Бериславі. Після нього до міста приїхало дуже багато російських військових, вони поселилися на спорткомплексі в центрі міста. Тому жодні мітинги і жодна публічна підтримка України відтоді вже не були можливими. Періодично в період окупації в Бериславі з’являлися різні проукраїнські малюнки і протестні написи проти російської навали – на лікарні, на воротах колишньої котельні, в інших місцях. Таким чином люди намагалися чинити спротив. Але багато місцевих були розгублені.
Комунікації з населенням не було ніякої. Колаборанти викликали до себе керівників установ і віддавали їм якісь «накази». А вже останні мали доносити інформацію до людей. Олег Дядюн був дуже здивований, коли заступником голови окупаційної адміністрації Берислава з економічних питань росіяни призначили чоботаря Вадима Полнера.
В кінці березня знайомий телефонував Олегу Дядюну та пропонував «роботу» у росіян. Однак він відмовився і до липня чоловіка більше не чіпали. 17 липня кілька озброєнних військових з самого ранку вдерлися в квартиру Дядюна та звинуватили його у коригуванні вогню по їхнім позиціям.
Про свій полон, допити цивільних на Херсонщині та смерті після них Олег Дядюн розповів кореспонденту Центру журналістських розслідувань.
