На момент початку масштабного російського вторгнення 35-річний Сергій Супрун, як волонтер, повертався з зони ООС. “Насправді 24 лютого для мене почалось ще 23 числа. Я разом з волонтерами з церкви “Живі Води” повертався з зони АТО/ООС на Донбасі, а саме з Авдіївки. Саме тоді нам повідомили про масштабний наступ на Донеччині і постійні обстріли, тому вже тоді ми зрозуміли, що почалась нова фаза війни», пригадує Сергій.
24 лютого його викликали до військомату і запитали, чи хоче він захищати Україну. Сергій не вагаючись погодився. Вже за кілька хвилин чоловік сидів на телефоні й обдзвонював всіх тих, хто залишив заявки в тероборону і запрошував їх до лав захисників.
«З роботою в той день мені довелось попрощатися. Я зірвався прям посеред зміни й навіть не знав чи звільнять мене за це. Але я відчував що бути на захисті держави в даний момент набагато важливіше», каже фельдшер Супрун.
Страху 24 лютого не було. Він з’явився набагато пізніше, вже після потрапляння Сергія в зону бойових дій, після перших штурмів і бойових завдань.
“Боятись я став не за себе, а за друзів з якими живу, ділю їжу, речі і незручності пов’язані зі службою, – каже Сергій Супрун. – Кожного разу коли хтось іде на чергування чи завдання цей страх заповнює кожну клітинку тіла і не кидає тебе до моменту, поки не почуєш, що з ними все добре. Кожного разу коли чуєш що є 300-ті чи 200-ті серце рветься на шматки і ти картаєш себе за те, що не ти там, а вони. Це мабуть відкладеться в душі назавжди»
Про те, як в нього змінилися мрії Сергій Супрун розповів журналістам «Жовті Води. City».
