«Раніше це була родзинка. Село — краса. Було чисте, акуратне… Все було добре, але зараз ситуація не від нас залежить», — розповідає місцевий житель Іван.
До повномасштабного вторгнення він жив тут зі своєю родиною. Але як тільки обставини у рідному селі загострилася до краю, 1 квітня вони вирішили вирушити до Києва. Тепер повертається з евакуації, щоби перевірити свою дачу.
«На свою Батьківщину, на свою землю, на своє подвір’я», — так мешканка Богородичного Любов описує причину свого бажання приїхати.
Від її оселі нічого не залишилося, жінці доводиться тимчасово жити у сусідів. Однак Любов не опускає руки, і вже розпочала наведення порядку на ділянці. Показує пічку, яку вдалося відкопати з-під уламків.
Подібна ситуація не лише у Богородичному. За п’ять кілометрів звідси розташоване село Долина, через яке російські війська також не змогли просунутися у напрямку Слов’янська. Поки людей до населеного пункту повернулося мало, сапери продовжують розмінувати територію. А порожні будинки, які доведеться буквально зводити заново, чекають на своїх господарів. До війни тут проживало близько 500 осіб.
У Долині зараз важко знайти навіть тварин, чого не скажеш про Богородичне. Сюди волонтери заїжджають кілька разів на тиждень. Крім провізії для місцевих жителів, також привозять корм і чотирилапим друзям.
Відновлення Богородичного, як і Святогірська, йшло б набагато легше, якби зруйновані мости через Сіверський Донець почали відновлювати.