Артем та Дмитро організовували різноманітні івенти для компаній. Після початку повномасштабного вторгнення свята та фестивалі чимало компаній поставили на паузу. Чоловіки переживали, що їхня професія буде неактуальна після війни. Щоб не з’їхати з глузду, перші тижні вони почали волонтерити та готували їжу.
Потім вони почали їздити на деокуповані території, возили у села те, що просили місцеві, у яких були перебої з постачанням води, електроенергії: батарейки, ліхтарики, свічки, порошки, генератори, бензин.
Село Лукашівка на Чернігівщині завжди була для волонтерів фінальною точкою. Вона максимально гнітюча з вигляду та найбільше розбомблена. Артем та Дмитро мали традицію: вивантажували гуманітарку, спілкувалися з місцевими, 20 хвилин видихали і прогулювалися по селу. Щоразу там було купа дітей, вони їздили за нами на велосипедах, і ми вирішили, що треба якось «малих уважити»
Під час гуманітарних поїздок в деокуповані села Чернігівщини волонтери Діма та Артем роздали дітям із Лукашівки десять одноразових плівкових фотоапаратів. Це перетворилося на проєкт Behind Blue Eyes, який має на меті охопити інші прифронтові та деокуповані села, заохочувати до мрій та творчості, і через дитячу фотографію розповісти історії, що ховаються «за блакитними очима».
Як діти бачать війну та про що вони мріють засновники проєкту Behind Blue Eyes Артем та Дмитро розповідають журналістам видання Жителі Києва.
