52-річного майора Служби безпеки України Віталія Краснюка побратими називали «Сокіл». Він був цивільною людиною творчої професії: філолог, журналіст, радіоведучий і артист. У 2014 році Віталій пішов на Майдан, там записався у батальйон Кульчицького. Пройшов вишкіл та поїхав на схід. У перших боях його контузило. Вийшовши зі шпиталю, він знову повернувся на фронт. Коли набирали добровольців у розвідувально-диверсійну групу, яка мала діяти на окупованій території в районі Слов’янська, погодився одним із перших. Після звільнення Слов’янська Краснюку запропонували на громадських засадах працювати координатором між «Правим сектором» та СБУ.
За кілька днів до 24 лютого Віталій зайшов до сусідів та сказав, що незабаром буде війна й потрібно підготуватися до евакуації. Обійшов увесь куток та попередив, щоб батьки зібрали дітей для від’їзду на Закарпаття. Він там про все домовився. Біля двору друзів залишив власного заправленого буса. «Я їх порву за Україну!» – сказав, вирушаючи на передову. Після перших обстрілів столиці його дружина Вікторія та дівчата переїхали до друзів у Ташань під Києвом.
У дружини Віталія Краснюка 13 березня день народження і чоловік її завжди вітав. «Цього разу він так і не обізвався, – каже Вікторія. – Наступного дня я подзвонила його колегам, сказали, що у групі «Сокола» все гаразд, він у зоні радіомовчання. Через кілька днів повідомили, що Віталій у полоні, взятий у Гаврилівці на Чернігівщині, його вивезли за межі України. Але я не вірила. Він не раз казав, що носить із собою гранату і в полон ніколи не здасться».
Про життя Віталія Краснюка та його останній бій на Чернігівщині розповідають журналісти «Переяслав. City».
