У найперші тривожні тижні повномасштабного вторгнення, коли навколо був хаос і нерозуміння, як справлятися із величезним потоком біженців на Закарпатті у Нижньому Селищі спочатку організували харчування. А саме, унікальний слоу-фуд ресторан став їдальнею для переселенців. Поряд також облаштували пункт видачі гуманітарної допомоги, а згодом – почали влаштовувати побут для людей, життя яких зруйнувала війна.
«Селиський шелтер» відкрився наприкінці 2022 року. Однак перші мешканці почали поселятися в гуртожиток ще у кінці листопада та на початку грудні. Загалом приміщення має десять кімнат, розрахованих на 34 особи. Кухня, їдальня, ванна – спільного користування, як у гуртожитку. Протягом шести місяців переселенці з небезпечних регіонів України можуть тут проживати безкоштовно.
Про мотивацію створити шелтер для переселенців Інна Пригара розповідає, що волонтерська команда, яка працює у Нижньому Селищі бачила, що ситуація з війною затягується, а переселенці продовжують жити у школах і дитячих садочках.
«Ми всі розуміли, що це не може бути постійно. Коли усвідомили, що війна – надовго, почали працювати. Розуміли, що влада не встигне цього зробити, почали думати, де поселяти людей, які приїжджають. І зробили те, що могли. Шукали приміщення і знайшли. Ми його переобладнали, будівля не нова, але нам вдалося її осучаснити. Переробили опалення, повністю ремонт, поставити потужний генератор», додає Інна.
Віталій з Іриною – свати. Вони приїхали з Авдіївки на Закарпаття у квітні 2022 року. З того часу вже змінили чотири місця проживання. До шелтеру жили у дитячому садочку та на фермі у Нижньому Селищі. «Спочатку приїхала донька з внуками. Вони жили у школі з березня. Ми приїхали до них у квітні. Тут допомагаємо молодшим мешканцям, сусідам, чим можемо. Допомагаємо глядіти діточок. З меншими сидимо. Чергуємо на кухні. Миємо посуд, чистимо картоплю, цибулю – все, що треба», – кажуть Ірина та Віталій.
«До виїзду з Авдіївки ми місяць жили у бомбосховищі. Страшно було в туалет звідти вийти. Тут тепло, добре, не бомблять, спимо спокійно», додає Ірина.
Одне з основних завдань для волонтерів зараз – допомогти мешканцям прихистку знайти роботу. «Є люди, які працюють, є пенісонери, є мами з маленькими дітьми, які зараз не можуть собі дозволити працювати, але в основному, ті, хто хотіли знайти роботу, вони або вже працюють на місці, або доїжджають в Хуст, або працюють онлайн. Звичайно, складно сказати, що всі мають працювати, бо є люди, які за станом здоров’я чи за віком уже не мають такої можливості. Але це дуже добре, коли люди чимось займаються», – каже Інна Пригара.
Про правила життя у шелтері на Закарпатті та чим він відрізняється від інших прихістків для переселенців дізнавалися журналісти Zaholovok.com.ua.
