«Це було підло. Вони стріляли двічі». Репортаж із Сум, жителі якого оговтуються після найбільшого ракетного удару Росії по місту

Гостра, мов лезо, металева шрапнель розліталася на сотні метрів, розрізаючи тіла. «Люди поступали у лікарню з відірваними кінцівками, перебитими внутрішніми органами, у тілах по 10-20 металевих уламків», — каже хірург обласної лікарні Артем Фірстенко.  Того дня у нього був вихідний, але почувши вибухи, приїхав оперувати. 

Фірстенко пояснює: через велику кількість металевих уламків в тілі, людина дуже швидко стікає кров’ю. Врятованим доведеться жити зі шрапнеллю, бо дістати її всю з тіла неможливо. 

Майже через тиждень після удару, у лікарнях залишаються 32 поранених. Серед них 56-річний Віктор Войтенко, який працював охоронцем в Інституті прикладної фізики. Віктор був у будівлі під час другого вибуху, шрапнель все рівно влучила у нього, перебивши хребет. Тепер Войтенко паралізуваний. 

Віктор зізнається: від думки, що не зможе ходити, його охоплює жах. Його дружині 40 років, молодшій дочці — 11, онуку — 3. «Я працював на двох роботах для них», — каже він. 

У сусідній палаті лежить 76-річна Алла Ширтокала. Того дня вона їхала до друзів на відпочинок на дачу. Шрапнель перерізала їй судини на руці. «Мене врятувало, що якийсь хлопець відкрив двері в автобусі», — каже Алла. Її рятівником був 13-річний Кирило Ілляшенко. 

Кирило їхав з мамою автобусом до бабусі. Скло, металеві уламки і камені посипалися на них. Мама хлопця Марина не могла розтулити очі і кричала ім’я сина. «Секунди, поки син мовчав — найгірші у житті», — згадує вона. — «Мої крики чула мама через телефон, ми говорили, коли стався вибух. У неї був шок» 

Кирило схопив маму за руку, побачив, що її обличчя залито кров’ю. Він хотів вийти з автобуса, але двері не відкривалися. Хлопець стрибнув у вікно і почав штовхати їх —  ті піддалися. Саме це врятувало життя багатьом пасажирам автобусу. 

У лікарні Кирила знайшов батько із своїм молодшим сином Матвієм. Дитина весь час плакала, бо не знала, чи вижили його мама та старший брат. 

Через кілька днів після трагедії обличчя Марини вкрито синцями, а білки очей червноні. Лікарі дістали з голови сина шматок металевої шрапнелі, але два уламки залишилися. Вони глибоко увійшли у череп і вірогідно Кирилу доведеться з ними жити. 

Вчинок хлопця став променем світла для жителів міста, що пережили трагедію. Йому несуть подарунки і фрукти у лікарню. Міська влада нагородила відзнакою «За заслуги перед містом», міністр внутрішніх справ подарував годинник. «Він його не знімає», — сміється мати.  

Підліток займається вільною боротью, після трагедії йому подзвонив його кумир — український чемпіон Олімпійських ігор з греко-римської боротьби Жан Беленюк. «Мамо, голова майже не болить. У травні поїду на змагання», —  повторює Кирило. Його підбадьорила підтримка людей.

Після обстрілу в українських соцмережах віральним стало фото синього самокату, засипаного уламками.

Секунди, поки син мовчав після вибуху — найгірші у житті

Він належить однорічній Кірі. Під час вибуху вона з мамою та шестирічною сестрою Еліною були в центрі міста. Перший вибух повалив родину на землю, перехожі підхопили їх і відвезли в лікарню – це вберегло дітей від другого вибуху. У Кіри, на щастя, лише забої. Еліна знаходиться у реанімації. Шматки металу пробили легені, трахею, бронхи, роздробили ребра та ключицю. 

Оговтавшись від шоку, мама дівчинки Вікторія Рудик попросила у соцмережах розшукати самокат Кіри. Дівчинка переживала. Хтось приніс його дитині додому.

Залишилися бабуся і пес 

Вранці  16 квітня на дверях протестантської церкви пастор Артем Товмасян клеїть сімейний портрет родини Мартиненків і дві червоні гвоздики. 

Миколаю за кілька днів мало виповнитися 41 рік, його дружині Наталі було 49, а їхньому сину Максиму відтепер назавжди 11 років. 

Під час прощання у церкві на стільчику біля трьох трун сидить подруга загиблих Світлана Голуб. Вона голосить: «Пробачте мене, я так вас люблю. Ви обіцяли зайти до мене, але я вас не дочекалася». Світлана та Наталя продавали на ринку речі та косметику. 

«Вони всюди були утрьох і разом померли», — каже вона. Світлана згадує подругу, що завжди приходила до неї у гості з квітами чи цукерками, була дуже позитивна і ні на що не скаржилася, хоча життя її було не з простих.  «Я її називала моя кицюнечка. Дарувала їй речі – вони дуже скромно жили. Але як зайва копійчина з'являлася, витрачали на Максима. Вони його балували: то в піцерію підуть, то суші. Максик любив гуляти з ними. Коля мене називав сестра і казав: «Свєто, все буде добре, я за тебе молюся», а молитися треба було за них», — розповідає Світлана. 

Інша жінка тримає під руку чоловіка і веде до труни. Чоловік стискає букет білих хризантем, у нього підкошуються ноги. Якась мама міцно притискає до себе сина. Хлопець плаче біля труни Максима і кладе туди м’яку іграшку. Хтось залишив м’яч. Максим захоплювався футболом і в той день мав піти на тренування. 

Родина жила у селі поряд із Сумами, у місто приїжджали на вихідні. Батьки відводили Максима на заняття з футболу, а самі йшли у церкву. Так мало бути і у день обстрілу, але перед тренуваннями родина вирішила прогулятися містом. Максиму під час вибуху відірвало ногу. 

Намагаючись втішити людей, пастор наполягає: вибір є між життям зі страхом або вірою у серці. «Ця родина жила з вірою», — каже він. — «Немає людини, яка б не знала, які вони були добрі. Завжди допомагали».  

Друзі Максима – підлітки стоять позаду і плачуть, гортаючи його фотографії на телефонах. 

Серед 35 загиблих смерть цієї родини — окрема рана. Самотньою залишилася мати Наталі — 75-річна Надія, яка понад 17 років прикута до ліжка. На прощання Надію підвозять до кожної труни на колісному кріслі: «Хто ж тепер водички мені дасть?» — звертається вона до зятя. «Донечко моя, рідненька. Максимчик, чого ж ти захотів поїхати з батьками? Нехай земля перевернеться. Проклятий Путін». 

На поховання зібралося все село, у якому жила родина. У школі Максима скасували заняття. Його однокласники стоять гуртом навколо класної керівнички Дарії Дорошенко. Вона розповідає, що Максим любив свого собаку на ім’я Рекс. Пес приходив з хлопчиком у школу. Всі ці дні собака прибігає до школи і шукає його. У день похорону переляканий Рекс сидить перед дверима квартири загиблих. 

«Найстрашніше — пояснити все це дітям. Вони знають, що Максим помер, але не усвідомлюють. Заходиш у клас — порожнеча. До нас приходив психолог. Діти вирішили посадити рослину у пам’ять про Максима», — каже вчителька.  

«Нехай ваша смерть не буде марною. Нехай весь світ почує. Всю сім’ю вбили», — виголошує перед труною подруга Наталі Лілія Курасова, жінки товаришували 23 роки. 

До цвинтаря люди йшли пішки вслід за катафалком. Лілія розповідала, що вперше ховає дитину і це найгірше, що вона могла собі уявити. «Це не перша дитина в Україні, яка загинула через війну Росію. Не хочуть вони перемир’я, у них немає такої задачі. Їхня національна задача — нас знищити», — каже вона дорогою до кладовища. Там — всі мовчать. За традицією, кожен з присутніх підходить і кидає у могилу грудку землі. Діти питають батьків, чи правильно вони кидають землю на труну Максима. Матері притискають їх до грудей. 

Подвійний удар по серцю міста 

Тиждень мешканці Сум несуть троянди, хризантеми та м’які іграшки на перехрестя двох вулиць. Потік людей не зупиняється навіть в робочий час. Люди йдуть парами і з дітьми. 

Квіти з’явилися на місці двох ракетних ударів у перші години після трагедії. За лічені дні тут утворився стихійний меморіал м’які іграшки — ведмедики, слоненятка, зайці. Фару від автобуса залишили в пам’ять про загиблого водія автобусу Миколу Леона і його пасажирів. Плакат з героєм японського аніме Манкі Ді, королем піратів, принесли для загиблого сімнадцятирічного Олега Калюсенка. Він любив грати на гітарі та піклуватися про тварин. У день ракетного обстрілу їхав до церкви святити вербу.

«Це було підло», — каже волонтер Олексій Клюєв, який допомагає розбирати зруйновані будівлі. — «Вони влучили у серце Сум — вулиці, де гуляє багато людей. В ту неділю у церкву йшли навіть ті, хто зазвичай цього не робить. Хтось їхав на ринок скупитися перед Великоднем. Вони стріляли двічі». 

Подвійні удари — тактика ведення війни, коли після першої атаки завдається друга, часто спрямована проти рятувальників, медиків або цивільних, які надають допомогу постраждалим від першого обстрілу. У день атаки, коли медики складали тіла у чорні мішки, російське міністерства оборони заявило, що вдарило по Сумах ракетами «Іскандер», атакувало «місце проведення наради командного складу «Північ», знищивши 60 українських військових, які прикривалися цивільними». 

Розповіді очевидців це спростовують. Перша ракета влучила у будівлю Конгрес-центру, в якому часто проводили культурні заходи та лекції. Загинули люди, які йшли повз. Серед них подруги Світлана та Дарія, їм було по 19 років. 

В центрі міста утворився стихійний меморіал

Коли відвідувачі кав’ярень і магазинів вибігли на допомогу пораненим, стався другий ракетний удар і їх самих накрило уламками. Так загинула вчителька Марина Чудеса та її мати Людмила. Вони зупинилися і вибігли з машини. 17-річний Олег Калюсенко після першого вибуху подзвонив мамі і сказав, що живий, але після другого вибуху він загинув. 

Лабораторія журналістики суспільного інтересу продивилася відео з камер спостереження в Інституті прикладної фізики. Перша ракета вибухнула о 10 ранку 19 хвилин. Через другий удар камери перестали працювати, а в інституті два годинники зупинилися о 10:23. У них влучили уламки. Друга ракета розірвалася за 140 метрів від Конгрес-центру посеред вулиці.

Військова адміністрація регіону повідомила, що ракета містила касетний боєприпас — заряд з безліччю елементів для ураження, в першу чергу, великої кількості людей.  

«Я виносив з автобусу поранених людей, бачив, як в автомобілях горять люди», — каже волонтер Клюєв. — «На місці другого вибуху загинув лише один військовий – те, що я знаю. Він їхав по своїх справах». 

Офіційної інформації, скільки людей загинули на місці першого удару, а скільки другого — немає. Також не повідомляється, чи загинув хтось з військових. 

Лідери європейських країн засудили удар по Сумах. Два тижні тому схожа трагедія сталася у Кривому Розі. Російська ракета влучила у дитячий майданчик, вбивши 9 дітей та 11 дорослих. За даними Генштабу ЗСУ, використовувалась така сама зброя —  балістична ракета «Іскандер М». Міністерство оборони РФ заявило, що розбомбило зібрання командирів Збройних сил України та західних інструкторів. 

Удар по українському місту у Вербну неділю широко висвітлювався консервативними американськими ЗМІ. Водночас президент США, коментуючи трагедію в Сумах, сказав, що «Росія, можливо, припустилася помилки». Президент України Зеленський під час спілкування з журналістами спитав: «Як можна назвати помилкою запуск касетної ракети по центру міста?»

Мер міста Конотоп, яке знаходиться недалеко від Сум, Артем Семеніхін заявив, що того дня в Конгрес-центрі нагороджували військових. Мовляв, тому Росія і вдарила. Це відбувалося за годину до дитячої вистави. Зеленський звільнив голову військової адміністрації регіону, який допустив нагородження.  

Юристка Анна Микитенко, фахівчиня гуманітарного права, що співпрацює з Лабораторією журналістки суспільного інтересу в рамках проєкту документування воєнних злочинів The Reckoning Project пояснює, що «помилка» аж ніяк не може бути виправдянням.  «Відповідальності Росії це не скасовує, вона вчинила воєнний злочин Припустімо, навіть якщо б десь були військові.  Головне правило Женевських конвенцій – плануючи операції, сторони конфлікту мають зробити все, щоб постраждало якомога менше цивільних, а здобута в результаті нападу пряма та конкретна військова перевага переважала над шкодою, якої завдали цивільним. 35 загиблих і понад 100 поранених цивільних  – неприпустимі супутні втрати. До того ж Росія знов використала заборонену тактику подвійних ударів», –  звертає увагу Микитенко.

У Сумах живе близько 200 тисяч людей, трагедія зачепила багатьох. Серед імен загиблих та поранених люди впізнають знайомих, однокласників, колег. Із ким не розмовляєш в місті, всі кажуть, що планували піти з дітьми у Конгрес-центр на виставу. Після трагедії з Сум наче викачали радість, але покидати рідний дім мало хто хоче. Люди кажуть, що російська ракета може прилетіти у будь-яке місто. 

Марина Ілляшенко, мати Кирила, розповіла, що ввечері після ракетного обстрілу поряд з лікарнею кудись влучив шахед, і вони дивилися на дим з вікна палати.   

У ніч на 18 квітня, напередодні Великодня, російський дрон влучив у сумську пекарню, що пекла паски. Загинув підприємець, що заїхав їх забирати. 

Росія регулярно завдає ударів по українських містах, більшість яких збиває українська протиповітряна оборона, рятуючи цивільних. Проти ударів балістичною зброєю найефективніший захист – американські системи Patriot. Утім Україна має обмежену кількість снарядів.  Системи Patriot – саме та частина американської військової допомоги, яку найскладніше замінити європейським партнерам. Перші системи Patriot прибули в Україну через рік від початку повномасштабного вторгнення, у квітні 2023-го. Відтоді Україна отримала менш як 10 таких систем. Українські військові неодноразово заявляли, що 25 подібних систем могли б повністю захистити українське небо. До прикладу, у 2023-му році Польща, що має співмірну з Україною територію, подала запит до США на придбання 48 систем Patriot.

Фото: Анна Цигима

Матеріал підготовлено Лабораторією журналістики суспільного інтересу, яка в рамках ініціативи The Reckoning Project, що об’єднала українських і міжнародних репортерів, аналітиків та юристів, документує воєнні злочини.