Травмує чи загартовує? Як війна вплине на покоління сьогоднішніх підлітків

В 16-річної Анжеліки Воронової червоне волосся, яскравий макіяж та штани в шотландську клітку, схожі на піжамні. Навчається в київському коледжі на перукарку. У вільний час грає у волейбол та бачиться з хлопцем; наодинці дивиться тікток.

Анжеліка вважає, що її поколінню живеться важче, ніж попередньому, і що сама вона мусила рано подорослішати. Дівчині було шість, коли Росія анексувала Крим. Та вона добре пам’ятає, як дізналася з теленовин про початок війни. Кількома роками пізніше Анжеліка разом з однокласниками покладе квіти на могилу випускника їхньої школи, що загинув в АТО. 

Свого батька Анжеліка ніколи не знала. Матір пішла у засвіти 2022 року. Останнім часом вони постійно конфліктували — давалася взнаки вимушена ізоляція під час ковіду. Сьогодні з близьких у дівчини залишилися лише двоє братів, яких вона майже не бачить: обидва долучилися до війська. 

Донедавна Анжеліка гадала, що адаптувалася до війни, але зараз зізнається, що відчуває страх смерті. «Раніше я не боялася, думала, помру так помру. А тепер, буває, прокидаюся посеред ночі з приступом паніки. Іноді вони такі сильні, що я не можу поворухнутися», — каже дівчина, помітно нервуючи.

Раніше Анжеліка ніколи не замислювалася про переїзд, але тепер через острах перед невизначеним майбутнім не виключає, що поїде за кордон після завершення навчання.

‍За даними досліджень, з початку повномасштабного вторгнення кількість молодих людей в Україні скоротилася з 10 до 7,5 мільйона і 2030 року може становити 5 мільйонів. Старші українці значно менше налаштовані емігрувати, тож у майбутньому можна прогнозувати суттєвий дисбаланс між молоддю та людьми похилого віку. 

Якщо Анжеліка все ж залишиться, для неї та інших молодих українців демографічна криза означатиме насамперед додаткове фінансове навантаження (через необхідність утримувати пенсійний фонд), дефіцит робочої сили та нестачу ресурсів для всебічного розвитку економіки. 

Важкі часи неминучі. Тож актуальне питання: чи готове до них покоління нинішніх підлітків? У пошуках відповіді редакція Life in War ознайомилась із повоєнним досвідом інших країн, поговорила з експертами та з самими представниками покоління Z. 

Як війна впливає на психічне здоров'я

У 2022 році американські та канадські вчені дослідили стан психічного здоровʼя німців, що пережили Другу світову війну дітьми, та інтенсивність бомбардувань у місцях, де вони зростали. Було виявлено чіткий звʼязок: що сильнішими були атаки та спричинені ними руйнування, то вищим був ризик для дітей, що стали їхніми свідками, мати в старшому віці психічні розлади, зокрема депресією.

Довгостроковий вплив війни на психічний стан українських дітей оцінювати зарано, адже симптоми можуть проявлятися згодом і вони не завжди передбачувані. Після початку повномасштабного вторгнення українські дослідники двічі, з різницею в пів року, проінтерв’ювали 785 підлітків в Україні. Частка тих, хто мав тривожні розлади, зменшилася з 30% до 11%. А ПТСР навпаки прогресував: спочатку його виявляли в кожної десятої дитини, а протягом наступного півріччя — вже в кожної пʼятої. Частка опитуваних, в яких виявили депресивні розлади, також збільшилася — з 22% до 33%.

Результати дослідження психічного стану українських школярів також невтішні: з початку повномасштабного вторгнення кількість учнів і учениць, що почуваються втомлено, виросла у півтора раза. Тих, хто почувається тривожно та напружено — вдвічі. Передбачувано, що в підлітків з прифронтових регіонів значно вищий ризик отримати психічну травму. Проведене у 2016–2017 роках дослідження показало, що молодь з Донецької області в чотири рази частіше страждала на ПТСР та була втричі частіше схильна до депресій, ніж ті, хто мешкав у містах Кіровоградської області.

{{hor-imgs-1="/horizontal-images"}}

Утім, як свідчить досвід Анжеліки Воронової, перебування в тилу не убезпечує підлітка від впливу війни: усвідомлення кризи та невизначеності майбутнього, переживання трагічних новин даються взнаки й там.

Глибока інформаційна залученість — те, що відрізняє досвід сьогоднішніх тинейджерів від досвіду їхніх однолітків, що переживали війни у досмартфонну еру. Через доступність гаджетів окремою проблемою стає думскролінг (від англ. doom — «приреченість» та scrolling — «прокручування») — навʼязлива звичка переглядати стрічки у пошуках негативних новин. 

Одразу декілька підлітків, з якими редакція спілкувалася під час підготовки матеріалу, зізнавалися у залежності від моніторингу трагічних новин. Психологи застерігають, що наслідком цього може бути так званий синдром злого світу — віра в те, що світ є небезпечнішим, ніж насправді.

Департамент національних гарячих ліній ГО «Ла Страда», що надає підліткам психологічну допомогу, у 2022 році отримав 178 637 звернень — найбільше за всю історію кол-центру. У 2023 році надійшло 130 367 дзвінків, у 2024-му — 123 173. Найчастіші причини звернень — депресія, підвищена тривожність та суїцидальні думки. 

{{tlt-1="/two-line-text"}}

‍

За словами директорки департаменту Альони Кривуляк, число звернень завжди корелює із загостренням в інформаційному полі. Наприклад, велика хвиля дзвінків була напередодні обстрілу Дніпра балістичною ракетою — підлітків налякали повідомлення ЗМІ про те, що ракета може мати ядерну частину.

Стресостійкі

Що думають про війну молоді українці? Чи вважають її головною проблемою свого життя? Криза, на їхню думку, травмує чи радше загартовує? Щоб зʼясувати це, журналіст Life in War опитав близько двадцяти підлітків: киян, яких випадково зустрічав на Хрещатику, а також переселенців та мешканців прифронтових регіонів, з якими поговорив у зумі.

16-річні Анастасія Коваленко та Катерина Семенчук виглядають схоже: широкі джинси, білі футболки, чорне волосся. Настя планує стати косметологинею, а Катя дивиться в бік журналістики. У вільний час дівчата роздають перехожим синьо-жовті стрічки за донат. Обидві вважають, що війна їх загартувала. 

«Спочатку ти лягаєш у ліжко в шмотках та при кожному обстрілі спускаєшся у метро. А тепер спиш собі під вибухи, — каже Настя. — На початку війни я думала: чи є взагалі сенс вчитися, планувати кар’єру, коли ти не знаєш, що буде завтра? Зараз я не розумію людей, які нічого не планують. Війна — це ж не кінець світу». 

Дівчата кажуть, що через війну ненормальне для них стало нормальним — і навпаки. Нещодавно Катя була в Італії та дивувалася пасажирським літакам у небі. Настя додає, що відчуває приплив адреналіну та навіть піднесення, коли чує вибухи.

«Це мене страшить», — зізнається вона. 

{{p2-ci-10="/custom-blocks-list"}}

Наступні співрозмовники Life in War — 18-річні студенти-психологи Георгій Снітко та Марта Січкар. Як і більшість підлітків, з якими довелося спілкуватись редакції, вони відкриті до розмови та недовго розмірковують над питаннями. 

«Війна мене загартувала», — впевнено каже Георгій.

Хлопець останнім часом занурився у філософію та відкрив для себе авторів-стоїків Марка Аврелія і Луція Сенеку, читання яких, на його думку, допомагає адаптуватися до важких часів. 

«Один з компонентів стоїцизму — це фаталізм, — пояснює Георгій. — Він вчить, що ти маєш прийняти все, що б із тобою не сталося. Мені це допомагає. Я швидко адаптувався до звуків вибухів. Навіть став міцніше спати, знизилася тривожність». 

Хлопець вважає, що його поколінню притаманна безпрецедентна стресостійкість. Він не уявляє, що ще має статися у світі, що могло б вразити українців.

Одногрупниця Георгія Марта налаштована менш впевнено. 

«Війна стала каталізатором дорослішання. Але я цьому не рада, — каже дівчина. — Мені не вистачає безтурботності. Я була позбавлена можливості гуляти, зустрічати світанки». 

Під час вуличного опитування в Києві жоден з респондентів-підлітків не сказав, що війна його травмувала або позбавила шансу на щасливе майбутнє. Майже всі вони впевнені, що важкий досвід робить їх міцнішими. Майже всі як доказ своєї стресостійкості наводять здатність не зважати на вибухи та гул ворожих безпілотників. 

Нейропластичні

Молодь краще адаптується до кризи, ніж люди старшого віку. Вчені пояснюють це кількістю синапсів — міжнейронних звʼязків, яких у мозку підлітка вдвічі більше. До 25 років мозок проходить через виражену стадію нейропластичності — він активно адаптується до середовища через пасивне навчання. При дорослішанні кількість синапсів зменшується: зв’язок між нейронами, які залучені найчастіше, зміцнюється, в той час як незалучені клітини відмирають. 

15-річна киянка Майя Гомма рік тому повернулася з Кракова, де жила з матір’ю, до Києва, де тепер живе з батьком. На столі в її кімнаті — листівка київської школи нового типу, де учень може сам обирати навчальну програму. Майя хоче стати документалісткою, але зацікавлена й в негуманітарному предметі — полегшений курс квантової фізики.

У Києві Майя пройшла чотири військові вишколи, навчилася збирати автомат Калашникова за 55 секунд, отримала шрам на нозі від страйкбольної гранати, а на день народження замовила турнікет.

«Війна навчила мене, що життя не буде складатися тільки з позитивних емоцій та подій, і що треба раніше змиритися з цим фактом, — каже вона. — Раніше я більш емоційно реагувала на обстріли, ходила до психолога через панічні атаки. Зараз почуваюся спокійніше. Якось мати запитала мене, чи погодилася б я телепортуватися в альтернативну реальність, де немає війни, але й немає цього набутого досвіду. Я б відмовилася. Відчувати негатив у житті теж важливо».

В умовах війни нейропластичний мозок підлітка намагатиметься вибудувати комплекс навичок з виживання, пояснює кризовий психолог і ведучий орієнтованого на молодь подкасту «Менталочка» Олексій Удовенко. Поміж тим, зауважує він, адаптація — процес не завжди передбачуваний. У Майї Гоми, яка пройшла військові вишколи, адаптація має позитивний характер. Тоді як в Анжеліки Воронової, що страждає на панічні атаки, — ні. Її випадок Удовенко називає адаптацією зі знаком мінус. Панічні атаки — це також намагання мозку вберегти дівчину, але вони нагадують про небезпеку, навіть коли загрози немає.

На думку Олексія Удовенка, саме після завершення війни, коли адаптивні механізми перестануть ставати в пригоді, можуть проявитися симптоми ментальних розладів.

До цієї ж думки схиляється й 14-річна Олександра Шибко, переселенка з Херсона. Дівчина займається танцями, грає на гітарі, пише вірші та прозу. Каже, творчість допомогла їй пережити окупацію: не маючи змоги фізично втекти з захопленого міста, вона тікала від реальності у написання художніх творів. 

{{p2-ci-7="/custom-blocks-list"}}

Сьогодні Олександра мешкає в Києві і вважає, що багато в чому відрізняється від столичних однолітків. Зокрема, через втрату дому дівчина навчилася не прив’язуватись до людей та речей. 

«Переселенцям важче, ніж киянам, — каже вона. — В них більший рівень тривожності. Думаю, наші ментальні проблеми ще погіршаться в майбутньому».

Аби завадити цьому, навчальні заклади мають уже зараз надавати підліткам психологічну допомогу, вважає психолог Олексій Удовенко.

І не лише він: рік тому Міністерство освіти і науки офіційно рекомендувало вчителям проводити під час уроків психологічні хвилинки (за посібник радили відеотренінги Дмитра Карпачова). Однак у своїх аналітичних звітах щодо психологічної підтримки школярів посадовці вказують на проблеми, які не виправиш запровадженням таких «хвилинок»: школам не вистачає психологів, а наявним психологам — кваліфікації. Співробітникам пропонують проходити курси з кризової та екстремальної психології, зокрема щодо роботи з дітьми, які пережили травматичні події.

Утім, жоден з опитаних редакцією підлітків не згадав школу у контексті психологічної допомоги — більшість знаходить підтримку радше в авторів спеціалізованої літератури, ніж у навчальних закладах. 

Соціально активні

Незадовго до повномасштабного вторгнення співробітники Вінницького торгівельно-економічного інституту опитали по 100 респондентів віком від 14 до 25 років з України, Бельгії та Вірменії щодо того, яку роль в їхньому житті відіграє політика. Молоді українці показали найменший рівень політичної активності. Лише 40% опитаних віком старше 18 років голосували на виборах. 50,7% ніколи не займались волонтерством. 

Війна змусила українських підлітків глибше зануритись у соціальне та політичне життя. 

«Якщо ти не проявляєш соціальну активність, відношення до тебе може змінитися. Принаймні в моїй компанії, — каже Майя Гомма. — Влітку я поїхала в Карпати, а в Києві був приліт. Я фізично не могла бути на місці, аби допомогти розбирати завали. Після цього дехто дивився на мене косо». 

Майя запевняє, що в її оточенні це нове мірило популярності: крутіший не той, хто стильно одягається чи має успіхи у спорті, а той, хто волонтерить та виходить на антикорупційні пікети. 

{{p2-ci-11="/custom-blocks-list"}}

Проведене у 2022 році опитування підтверджує її спостереження: у порівнянні з попереднім роком кількість залучених у волонтерську діяльність молодих українців збільшилася з 20% до 42%. Як і кількість тих, хто прагне бути корисним своїй країні: з 6% до 37%.

Чи дає така статистика надію, що молоде покоління — принаймні та його частка, що не поїде за кордон, — буде налаштоване на розбудову повоєнної України? Психолог Браян К. Барбер, засновник Центру вивчення молоді та політичних конфліктів при Університеті Теннессі, зауважує: якщо молоді зрозумілі причини та мета війни, вона, ймовірно, буде активною; якщо ні — почуватиметься безсилою та збентеженою щодо своєї ролі, як це видно з боснійської війни. 

З браком освіти

Чи отримає нинішнє покоління підлітків належну освіту? Наразі лише половина з усіх шкіл України працює у звичайному режимі. Інші або поєднують очний та заочний формати навчання, або працюють виключно дистанційно. Все це вже вплинуло на рівень освіти школярів.

Раз на три-чотири роки 15-річні учні та учениці з близько 80 країн світу проходять тест Міжнародної програми з оцінки успішності учнів (PISA). За підсумками оцінювання 2022 року, результати українських дітей з різних предметів просіли на 38–12 балів у порівнянні з оцінками за 2018 рік — це еквівалентно двом пропущеним рокам навчання.

Один пропущений рік школи еквівалентний зниженню ВВП України на 4,5%

‍
Дефіцит кваліфікованих кадрів (станом на квітень 2022 року за кордон виїхали 22 669 вчителів), затяжна пауза в навчанні та переривання уроків через повітряні тривоги призвели до того, що учнівство суттєво відстає від програми. Брак освіти вплине на їхню профпридатність, особистий заробіток та, як наслідок, на стан економіки країни загалом. За підрахунками Світового банку, один пропущений рік шкільної програми еквівалентний зниженню майбутнього ВВП України на 4,5%.  

Травмовані та сильні

Ніхто не здатен передбачити, чи стане сьогоднішня молодь втраченим поколінням, чи навпаки буде найзагартованішим в історії. На майбутнє впливатиме безліч факторів — насамперед те, як довго триватиме війна та як вона закінчиться.

За найбільш песимістичною оцінкою Інституту демографії та проблем якості життя, до 2041 року населення України може скоротитися до 28,9 млн осіб, а до 2051 року — до 25,2 млн. Як зазначає директорка інституту Елла Лібанова, проблема не лише в скороченні населення, але й у його структурі: Україна демографічно старіє, і молоді замало вже сьогодні. На повоєнний бебі-бум розраховувати теж не варто: його, переконана пані Лібанова, не станеться через доступність контрацептивів.

{{p2-ci-8="/custom-blocks-list"}}

Очевидно, кількісний дисбаланс між молоддю та людьми похилого віку в Україні неминучий, як і брак освіти та низька кваліфікація серед працездатного населення. На додачу дослідження повоєнних суспільств змушують прогнозувати, що у майбутньому українці масово переживатимуть наслідки психічних травм. Утім, як не дивно, саме це може допомогти їм подолати важкі часи.

1995 року психологи Річард Тедескі та Лоуренс Калхун вперше описали феномен посттравматичного зростання (PTG) — позитивні зміни, що виникають у результаті подолання стресових подій. Вчені довели, що травматичний досвід може призводити до глибшого розуміння себе, усвідомлення власної сили та стійкості, покращення стосунків з іншими, зміни життєвих пріоритетів, підвищення духовності та бачення нових можливостей.

В 1996 році психологи розробили опитувальник посттравматичного зростання для оцінки позитивних змін, які можуть відбутися з людиною після травматичних подій. 2024 року за допомогою цього опитувальника Вікторія Готич, аспірантка кафедри соціальної психології Прикарпатського національного університету, дослідила стан 143 українських студентів.

За результатами, більшість із них продемонструвала високий рівень посттравматичного зростання: «після кризової ситуації з’явилися нові інтереси, зросло відчуття впевненості в собі, у власних можливостях позитивно впливати на своє життя, змінювати те, що можна змінити, і приймати як даність те, що змінити жодним чином неможливо».

Як виявило дослідження, під час війни студенти зрозуміли, що вони значно сильніші, ніж вважали досі, стали більше розраховувати на інших людей, відчувати більшу близькість з оточенням, охочіше виражати свої емоції, частіше визнавати, що потребують підтримки та допомоги, а також більше цінувати інших людей та кожен прожитий день.

Дослідження Тедескі та Калхуна доходять висновку, що посттравматичне зростання — не гарантований наслідок травми, а радше потенційний результат активної роботи особистості над собою та її підтримки з боку оточення. І це варто врахувати як підліткам, так і їхнім батькам.

Альона Кривуляк, директорка департаменту гарячих ліній «Ла Страда», каже, що підлітки часто жаліються на батьків, які не допомагають, а нерідко й заважають. 

«Якщо ми хочемо допомогти молодим українцям уже зараз, треба проводити колосальну роботу з батьками, — каже Кривуляк. — Підлітки часто кажуть нам, що старші відмовляються пройти з ними в безпечне місце, відповідають щось на кшталт “помремо так помремо” і цим тільки погіршують їхній стан».

На думку пані Кривуляк, аби мінімізувати ризик масового травмування, варто вже зараз запровадити навчальні курси з надання ментальної підтримки для батьків, а також інституалізувати психотерапію для підлітків у навчальних закладах.

Олександра Шибко з Херсона каже, що попри пережите, в неї з’явилися відчуття оптимізму, бажання спілкуватися з оточенням та розвиватися. Цим вона завдячує підтримці з боку батьків та друзів. Шибко впевнена, що її однолітки зможуть подолати психічні травми. А те, що їм довелося зіткнутися з війною в юному віці, може стати корисним досвідом у майбутньому, яке навряд чи буде безхмарним.   

Фото на обкладинці: Іван Чернічкін

‍

‍