Третя перемога за рік. Як попри тиск та втручання Росії Молдова обирає Європу

Ми всі уважно стежили за парламентськими виборами в Молдові. Як ви почуваєтеся після оголошення результатів виборів? Чи відчуваєте ви та ваші колеги полегшення?

Так, ми дуже нервували, тому що бачили, скільки ресурсів Росія вкладала, щоб вплинути на результати виборів у Молдові, і скільки незаконних технологій застосовувала. Вони хотіли змусити людей повірити, що Росія — це прекрасно, а європейський шлях — помилка. Щоб змінити думку серед жителів Молдови, в хід йшли підкуп та нагнітання страху. Фінанси, які вливалися у це, були настільки великі, що ми до кінця не були впевнені: чи зможемо ми протистояти таким грошовим потокам, чи переможе правда? У нас бідна країна, тому інколи люди хочуть отримати гроші сьогодні, а правду — завтра. На щастя, перемогла правда. Величезні суми російських грошей, брехня, дезінформація, і весь агресивний тиск з їхнього боку не спрацювали. Вони програли, а ми виграли.

Які причини перемоги та успіху партії президентки Маї Санду «Дія та Солідарність»? Здавалося, що наперед ніхто не був упевнений в перемозі — шанси були п’ятдесят на п’ятдесят. На вашу думку, які складові цієї перемоги?

Було багато чинників, які спрацювали на перемогу. Ми не могли бути впевнені в результатах, адже кожні вибори унікальні, з власними викликами та багатьма невідомими. Якщо згадати 2024 рік, коли у Молдові проходили президентські вибори та референдум, ми вперше задокументували прямий підкуп виборців на користь проросійського кандидата та голосування проти європейського курсу Молдови. Моє враження таке: суспільство прокинулося після оприлюднення наших розслідувань на телеканалах, радіо та в інтернет-виданнях. Першим кроком став тиск громадян на правоохоронні органи. Люди вимагали захистити своє право голосу, адже це був злочин проти їхніх виборчих прав. Раніше влада та поліція займали позицію, що вони не можуть обмежувати свободи громадян. У підсумку ми спостерігали проплачені мітинги та шквал дезінформації. Уряд радше думав про свободу слова і намагався уникнути звинувачень у подібних обмеженнях, навіть коли закриття каналів було виправдане. Після публікації наших розслідувань поліція нарешті почала діяти. Протягом наступних місяців ми бачили, як вони протидіяли російським мережам, що вербували людей, поширювали фейки та залякували інших. Нарешті стало зрозуміло, що підготовка та вплив Росії були дуже системними. Вони створили «піраміди-осередки» по всій країні — у регіонах, селах і в столиці. Це були добре структуровані групи, що контактували з людьми щодня. Тому Молдова почала боротися з таким незаконним впливом. Також ми нарешті побачили зміни в діяльності Центральної виборчої комісії. Раніше проросійські кандидати легко реєструвалися на вибори, хоча були корумпованими. ЦВК відповідала, що це нормальна практика — будь-хто має право брати участь у виборах як кандидат. Але за всім цим стояла конкретна особа — Ілан Шор. Саме він координував незаконні дії та фінансування всіх схем, контролював банк у Росії для розподілу грошей і керував «пірамідою» російського впливу на вибори. Він співпрацював не лише з однією партією чи політиком. Наше розслідування показало, що існує ціла мережа політичних сил, контрольована або фінансована Шором. Це ускладнює боротьбу, адже зв’язки йдуть глибше й більш розгалужено. Ми багато працювали над тим, щоб довести співпрацю окремих партій і кандидатів із Шором. Більшість із них публічно заперечували будь-який зв’язок із ним або Москвою, стверджуючи, що підтримують Європу. Але це була брехня. На жаль, зараз він перебуває в Росії, хоча є громадянином Молдови та Ізраїлю.

Ваше видання зробило два великі розслідування. Перший матеріал, випущений в 2024 році називався «На службі у Москви» — журналістське розслідування про російське втручання в попередню президентську кампанію, ця робота отримала European Press Prize. Ваша журналістка проникла в мережу проросійських активістів, яких фінансував молдавський олігарх Ілан Шор з Росії з єдиною метою — вплинути на вибори. В 2025-у році ви зробили продовження цього розслідування. Показово, що журналістку, яка працювала над першим матеріалом, на цей раз знову запросили в ту саму мережу. Тобто вони не дуже перевіряли, до кого звертаються. Розкажіть про друге розслідування більш детально.

Друге розслідування почалося буквально через три дні після минулих виборів у листопаді 2024 року. Після голосування проросійські куратори, організовані Іланом Шором, обдзвонювали свої мережі людей у Молдові. Вони пояснювали дзвінок тим, що ті добре попрацювали минулого разу, хоча проросійські сили тоді не виграли. Але вони вже починали готуватися до парламентських виборів і збирали людей. Нашій колезі, яка торік працювала під прикриттям, несподівано подзвонили з Кишинева: «Ми знову збираємо людей, починаємо працювати. Долучайтеся». Вона погодилася, і ми відновили розслідування. Чому вони допустили такий промах? Бо наказ із Москви був — брати масою, охопити всіх і всюди, залучати в мережу якомога більше людей. Чим більше ти залучив людей в цю  схему, тим більше отримуєш коштів. Частина організаторів думала лише про гроші, тому не перевіряла, кого вони в цю мережу приводять та наскільки ці люди надійні. Багато кураторів розуміли, що більшість людей долучаються через гроші, а не через ідею. Москву це влаштовувало. Московські куратори, що працювали з Шором, також розуміли: якщо звітувати про створення великої мережі, то отримаєш більше грошей. Вони працювали як у Радянському Союзі — орієнтуючись на кількісні показники, а не на якість.

Чи означає це, що частка прихильників Росії у Молдові зменшилася? Чому росіянам довелося витрачати так багато грошей, щоб отримати результат?

На це більше повпливало повномасштабне вторгнення Росії в Україну та злочини, які там були вчинені. Люди побачили, що Росія вбиває невинних цивільних без причини. З’явився страх. Москва була змушена змінити меседж: якщо переможуть проєвропейські політики, вони разом із Зеленським принесуть війну в Молдову. Пояснень не було — лише нагнітання страху.

А як саме змінилася їх риторика? Навряд чи вони казали щось на кшталт «Росія — добре, Європа — погано». Які наративи вони використовували цього разу?

Основний «гачок» — страх. Вони побачили, що люди бояться війни, і почали повторювати: «Європа принесе війну до Молдови». Потім вони звернулися до особистих тем: родина, дім, власний добробут. Звідси з’явився наратив про ЛГБТ. Вони поширювали фейки, що Європа змінюватиме сексуальну орієнтацію дітям у Молдові, відкриватиме лікарні для цього. Потім з’явилися ще більш абсурдні фейки: нібито європейці зобов’яжуть дітей розпочинати сексуальне життя вже з дев’яти років. Російськомовній аудиторії вони вкидали інший страх: «Прийде Європа і відбере вашу квартиру та землю, бо колись Молдова була частиною Румунії». Тобто людині здавалось, що треба боротися за дітей, дім і землю. Частина менш освічених людей вірила цим залякуванням. Ще один фактор — величезні бюджети на фейки у соцмережах. Росія масово оплачувала дезінформацію у Facebook та роботу ботоферм у TikTok. Алгоритми соцмереж створюють «бульбашки»: якщо клікнув на фейк про ЛГБТ, вся стрічка заповнюється подібною інформацією. Ті, хто не натрапляє на фейки — навіть не знають про їх існування. Всередині цих бульбашок з’являються ролики із закликами голосувати за певного кандидата чи партію. Коли кандидат із цих «бульбашок» потім виграє вибори, то соціум про це навіть не знає. Це серйозний ризик для демократії, бо в реальному світі ти бачиш політиків, їхні дебати, їхні програми. А тут — немає доступу до внутрішньої інформації цих віртуальних «бульбашок».

Тобто основним методом російських маніпуляцій була гра на страху, щоб змусити людей боятися всього, що пов’язане з проєвропейським вибором?

Так, ми це зафіксували під час роботи наших журналістів під прикриттям. Один з московських кураторів сказав дослівно: «Основа нашої роботи — страх і гроші. Страх людей через вступ до ЄС, страх перед будь-яким розвитком Молдови з чинною проєвропейською владою. А гроші ви отримаєте, якщо добре попрацюєте: залучите більше людей у наші групи, приведете людей на протести проти руху до ЄС, братимете участь у наших акціях та голосуватимете на виборах проти проєвропейських кандидатів. Тому страх і гроші — це основне».

Ви зазначили, що на вибір людей також впливає війна Росії проти України. Як молдавани реагують на війну, обстріли, новини з України? Адже ми чули від людей, що вони не хочуть українського сценарію, хочуть миру та дотримання нейтралітету, бо Молдова не зможе протистояти Росії в разі військового сценарію. Як це впливає на життя та настрої у країні?

Не потрібно узагальнювати. Ті, хто говорить, що не бажають українського сценарію, зазвичай дезінформовані російською пропагандою: мовляв, підете до Європи — і буде як в Україні. Але багато освічених людей розуміють: треба триматися разом із Європою та Україною, бо це єдиний шлях до перемоги. Якщо Росія виграє вибори в Молдові і зайде в парламент, то вона переможе Молдову без танків, бомб чи іншого військового обладнання. Таким чином вона відкриє собі шлях для захоплення України через східний кордон Молдови. У нас понад тисяча кілометрів спільного кордону. Є ще Придністров’я, яке переповнене зброєю та складами з боєприпасами. Росія біситься, тому що думала, що завоює Україну за три дні чи кілька тижнів. Вже минуло понад три роки, але цього не вийшло. Тому вона щонайменше спробує нашкодити Україні з молдовського напрямку. Росія дуже сильно прагне захопити Одесу, а перемога у Молдові відкриє їй шлях на Одесу. Також Росія прагне отримати певний контроль над кордоном із ЄС, адже інша частина нашого кордону — з Румунією, членом Євросоюзу. Ті, хто голосував проти проросійських сил, голосували проти такого сценарію. Ніхто не хоче війни, це зрозуміло. Але не всі розуміють, що Путін приходить, коли ти слабкий, наляканий і не співпрацюєш з Україною та ЄС. Якщо стоїш міцно і взаємодієш з іншими країнами, тоді  агресора можна стримати. Сьогодні українська армія дуже добре підготовлена, загартована реальними боями. В Європі немає армії з таким досвідом. Логічно триматися разом із тими, хто сильний і хто є нашим сусідом. 

Так, потрібно залишатися об’єднаними. Протягом майже чотирьох років війни ми бачимо дружні відносини між президенткою Маєю Санду та Володимиром Зеленським. Чи впливають це на настрої всередині Молдови?

Так. Пам’ятаю перші дні війни — ніхто не розумів, що відбувається. Але кожна молдовська родина відчинила двері українським біженцям. Ми не знали, хто ці люди, з чим вони прийшли, але і президентка, і уряд зробили все можливе, щоб підтримати їх. Ніхто не залишився на вулиці: дали прихисток та їжу. Це було скромно, але гідно. Я також не бачил ненависті до біженців. Подібне можна було знайти хіба що в російських чатах із вигаданими історіями про «безкоштовне харчування» або «безоплатні басейни». Молдовани допомагали і розуміли, що сусіди в біді. Співпраця Маї Санду з Володимиром Зеленським в цілому сприймається всередині країни позитивно — під новинами про їхні зустрічі завжди багато схвальних реакцій та коментарів.

А який вплив війни на економіку. До Молдови приїхали десятки тисяч українських біженців. Це змінило життя міст, зросли ціни та попит на ринку житла. Як економіка реагує на такі зміни?

Зміни драматичні. Молдова ніколи не була фінансово сильною, тому ми йдемо європейським шляхом: розвивати економіку, залучати інвестиції, створювати робочі місця, фабрики. Війна прийшла одразу після пандемії, яка вже вдарила по економіці. Додалася інфляція, зменшення інвестицій через небезпеку в регіоні. У Молдові немає війни, але час від часу російські дрони падають і у нас. А інвестори не хочуть вкладати кошти в бідну та небезпечну країну. Наш оборонний потенціал невеликий — це теж стримує економіку. Молдова відмовилася від російського газу — це добре, бо Росія більше не шантажує нас.Але протягом певного періоду часу, — і ніхто не знає, як це буде розвиватися у майбутньому — ціни на енергоносії зросли і вони вже не знизяться. Щодо приїзду українських біженців — це позитивний фактор, але це збільшує населення, і треба створювати робочі місця, інтегрувати їх у суспільство. Більшість біженців — жінки з дітьми, вони не можуть працювати як виробники чи інвестори.

Деякі українці, які приїхали до Молдови, мають гроші. Вони здатні купувати нерухомість та інші речі в країні.

Щодо заможних українців — не знаю точну кількість, але Україна велика, а Молдова маленька. Таким українцям вдалося купити багато нерухомості, вони орендують багато квартир. Деякі з них також відкрили ресторани. Це вже створює проблеми для молдаван, які отримують скромну зарплату. Я бачу це навіть у власній редакції: журналісти просять підвищення, бо їхніх грошей вистачає лише на оренду маленької квартири. Молоді люди змушені орендувати житло, бо купити його не можуть. Ціни на житло зросли майже вдвічі. Ми розуміємо, що частково такий стан спричинила війна в Україні: деякі українці з грошима змогли собі дозволити інвестувати кошти у нерухомість і купити тут собі будинки та квартири. Але це вплинуло на добробут багатьох молдаван із середньою зарплатою.

В Україні ситуація зараз схожа. Якщо порівнювати ціни на оренду квартир чи купівлю житла у Львові чи інших містах на заході країни, то вона в рази вища. Саме війна мала такий ефект. Чи намагалася Росія використати це для розколу суспільства:мовляв, українські біженці приїхали і з собою принесли тільки проблеми?

Так, авжеж. У Telegram каналах просувають наративи, що українці багаті, відмивають в Молдові свої гроші, відбирають у молдован їхні квартири та добробут — мовляв, чому вони не залишаються в Україні і не воюють вдома? Достатньо кількох фото дорогих авто з українськими номерами біля готелю і картинка готова. Хоча таких машин, можливо, десятки, але враження створюється масове. Лише кілька світлин із розкішними автівками біля фешенебельних готелів і відразу починаються розмови про заможних українців, які відпочивають «на широку ногу», а ви молдовани – дурні, бо платите за них і допомагаєте їм багатіти. Насправді ж більшість українських біженців — жінки з дітьми, або літні, малозабезпечені люди, які не мають дорогих авто і живуть у селах, ледь зводячи кінці з кінцями. Життя складне і серед молдован, і серед українців. Росія ж акцентує увагу лише на тих аспектах, які можуть провокувати обурення та розбрат.

Що чекає на Молдову в майбутньому? Партія Маї Санду отримала більшість у парламенті, отже має шанс продовжити проєвропейський курс, але проросійський блок також матиме значну фракцію. Які виклики стоять перед країною та які уроки винесла влада з цих двох складних кампаній?

Спочатку ми дуже боялися, що Росія переможе і сформує у Молдові підконтрольний уряд. Тепер страх інший — чи зможе уряд ефективно працювати в нинішніх умовах? У нас високий рівень інфляції, країна бідна, економіка зростає повільно, безпека також під питанням, немає великих промислових підприємств. Тому надалі ріст економіки буде йти важко.  Водночас люди оцінюватимуть, чи покращилося їхнє життя під час роботи цього проєвропейського уряду. Складно буде залучати найкращих професіоналів в уряд: некорумпований фахівець заробляє більше у приватному секторі, тоді як на державній службі добре заробляють лише ті, хто краде. А без найкращих людей не буде найкращих результатів. В цей же час — у новому парламенті буде близько 45 переважно проросійських депутатів, які добре розуміють, що їхні ініціативи під час голосування не підтримуватимуть, тому роботи для них тут мало. Можна припустити, що вони просто щодня приходитимуть, щоб нервувати суспільство, просувати російський порядок денний, їздити країною й повторювати: «Все погано, ви бідні, молодь виїжджає, у вас є геї, українці приїжджають, дрони падають». І це буде легко зробити за гроші з Москви, при цьому отримуючи високу парламентську зарплатню.  Вже зараз можна спрогнозувати це все. І потенційно це може створити дисбаланс: коли висококваліфіковані професіонали мають виконувати найважчу роботу за невеликі гроші, а проросійські депутати отримувати державну зарплату і гроші з Москви, щоб просто критикувати владу, розповсюджувати фейки та дратувати людей. 

У вас була цікава думка щодо того, як правоохоронні органи Молдови були змушені вжити заходів після ваших розслідувань. Як наслідок — екстрадиція олігарха Влада Плахотнюка до Молдови лише за пару днів до виборів. Чому, на вашу думку, це сталося саме перед виборами? Хто допоміг у цьому? Чи додасть цей арешт людям відчуття справедливості, чи буде більше подібних дій з боку уряду?

Реформа правосуддя, оголошена після приходу попереднього уряду, була амбітною — з повторним відбором та перевірками кандидатів. Але процес йшов не так гладко як того б хотілося: судова реформа довго не давала результатів, і щодо неї лунало багато критики. Якщо подивитися, чому це не спрацювало, то чинників дуже багато. Одна з них — принцип невтручання: презадентка не могла безпосередньо втручатися в роботу системи правосуддя. Звісно, президентка не повинна тиснути на суди, але могла б ставити запитання: «Де результат від судів?» Президентка Мая Санду уникала подібних  питань, щоб це не виглядало з її боку як тиск. Але без тиску система не рухалася. Були арешти кількох людей, судові справи, затримали і зрештою засудили проросійську лідерку Гагаузії Євгенію Гуцул за відмивання російських грошей на виборах. Коли заарештували Плахотнюка у Греції, це стало інформаційною бомбою для суспільства. Всі спостерігали за тим, чи зможе система правосуддя Молдови домовитися про екстрадицію Плахотнюка та судити його. Всі цього чекали. Пам’ятаю, як у перший же день Мая Санду сказала: «Нехай судова система покаже, на що здатна». Греція мала свої питання до Плахотнюка — у нього знайшли понад десять іноземних паспортів, включно з фальшивим грецьким. Це злочин проти ЄС і Греції безпосередньо. Спершу можна було очікувати суду в Греції, але його досить швидко повернули до Молдови, ще до виборів. Було змінено керівника тюрми, де його утримують, тобто були здійснені всі підготовчі кроки. Нині судові засідання проходять практично щодня. Навіть якщо Плахотнюк відмовляється з’являтися на них, судді продовжують розглядати справу без нього і вона рухається.

Влад Плахотнюк —це молдавський проросійський олігарх та політик. Він просував ідеї федералізації Молдови та зближення з Росією. Також він фігурує у гучній справі про вкрадений мільярд доларів з бюджету країни. Чи є шанс хоча б частково зрушити цю справу?

Мільярд було викрадено ще у 2014 році — понад десять років тому. Це катастрофа для нашої економіки, але час минув, і зараз важливіше відчуття справедливості. Люди хочуть побачити чіткий вирок корупціонеру: що його засуджено згідно із законом, і він відповість за те, що він зробив, включно з конфіскацією деяких  його будинків чи всього, що в нього ще залишилося. Адже гроші переводили з одного рахунку на інший протягом десяти років, їх майже неможливо зараз відстежити. Але вже зараз ми бачимо співпрацю Молдови з європейськими країнами. У Плахотнюка були активи у Швейцарії, Лондоні та інших країнах — їх арештовано, і вони повертаються. Частину надсилають в Україну, інші — за місцем походження. Ми очікуємо повернення активів і до Молдови. Це краще, ніж просто повернути мільярд — таким чином ми хочемо повернути довіру до нашої судової системи. Ми хочемо бачити корупціонерів у в'язниці і, що система більше не толерує корупціонерів.

Ваше видання стежитиме за цією справою?

Так, але наразі це перетворилося для нас на кошмар — у нас потрійне навантаження. Потрібно вести старі корупційні справи десятирічної давнини, тому що за всі ці роки багато хто так і не був притягнутий до відповідальності. Нам також треба стежити за нинішньою владою і за кожною копійкою бюджету, бо інакше зловживання неминучі. Також ми повинні слідкувати за російською пропагандою, якої дуже багато, а також всіма російськими схемами відмивання грошей, які все ще існують через всі ці цифрові армії, що є справжньою загрозою. Водночас просувати демократію та шлях Молдови до ЄС — також наше завдання. Нам треба щодня пояснювати людям, чому важливо працювати із статусом кандидата на вступ до ЄС. Ви не просто відчиняєте двері та йдете до Європи. Інституції повинні виконати багато домашньої роботи. Європа — це не просто гроші на інфраструктуру, а стандарти й правила, які потрібно впроваджувати. Роботи безмежно багато. Іноді я сумую за часами, коли у нас був лише один корумпований уряд, і ми зосереджувалися виключно на ньому.

Після Майдану ми пережили схожі часи: реформи, арешти, протести, війну. Розуміємо, що це означає для невеликої редакції. Але ви працюєте понад двадцять років і робите неймовірну роботу. Повернімося коротко до російського питання. В Україні заборонили російські медіа та соцмережі. У Молдові російські державні та пропагандистські канали досі доступні?

Приймаючи рішення, треба дивитися не лише на сьогодні, а й на бачення вашого завтра. Уряд Молдови заблокував низку телеканалів з Москви. Але їхні власники просто змінили вивіску або адресу, зменшили частку програм із РФ і продовжили роботу. Це менша проблема, бо Рада з питань аудіовізуальних медіа «почистила» телеефір. Однак залишилося багато радіостанцій та інтернет-сайтів. Влада блокує відверто російські майданчики на кшталт «Sputnik», та на їхньому місці щодня з’являються нові і це неможливо до кінця контролювати. Соцмережі — це ще складніше. Більшість людей постійно в соцмережах, а Молдова маленька, жоден техгігант не має тутофісу, з нами майже ніхто не спілкується. В 2024 році засновник Telegram Павло Дуров обурювався, що французька та молдовська влади просили обмежити деякі молдовські канали, але реакції майже нуль. У Telegram море токсичного контенту з російськими грошима і кожен молдаванин має доступ до нього. Нещодавно президентка  Мая Санду заявила, що протягом року не отримала жодної відповіді від Telegram щодо відверто пропагандистських каналів. Як діяти в таких умовах? Єдиний реалістичний шлях — це вступати до ЄС і вже під «парасолькою» Євросоюзу спільно вибудовувати безпечний цифровий простір. Інша небезпечна соцмережа для Молдови – це TikTok, і у нього китайський власник. Але погані речі також відбуваються на Facebook та YouTube з американськими власниками. У жодної мережі немає офісу в Молдові. Власникам байдуже, не байдуже — лише на гроші, які Росія вкладає величезними сумами, щоб просувати на цих платформах свої токсичні меседжі та пропаганду.

А як щодо Придністров’я та ролі його жителів під час обох кампаній, зокрема в останній парламентській кампанії?

Це виглядало дивно. Юридично жителі Придністров’я є громадянами Молдови. Протягом багатьох років вони мали придністровські паспорти, які ніде не діють, а також російські. Після початку війни в Україні я бачила довгі черги машин із Придністров’я до Кишинева. Люди шукали безпеки. Відтоді постійно бачимо черги за молдовськими документами та паспортами, які дають свободу пересування і право голосу. Водночас, живучи в інформаційному вакуумі, ці люди отримують право голосу без доступу до інформації. Вони не знають, хто є кандидатами, що вони роблять і яку програму пропонують Молдові. Тому проросійські канали організовано спрямовують їх голосувати за проросійських кандидатів. На мою думку це хибний підхід: ми повинні поважати всі права, але мати право голосу без доступу до інформації — це шкода собі та демократії. Цього року населення Придністров’я переважно голосувало за проросійський блок. На другому місці серед виборців — головна проєвропейська партія країни. Тому уряд має щось зробити, щоб пояснити людям із Придністров’я, що потрібно отримувати інформацію, якщо ти маєш право голосу. Але це складно, бо не можна просто встановити кордон і сказати: «Доведіть, що ви поінформовані». Як це довести і що це означає?

Звісно, так не буває. Ось чому незалежні ЗМІ та свобода слова є важливою частиною вільних виборів. Моє останнє запитання — щодо вашої нещодавньої поїздки до України. Які враження та думки залишилися після неї?

Я їхала з відчуттям страху — боялася обстрілів і того, що побачу виснажених людей. Натомість я побачила багато оптимізму. Так, звісно, були сумні моменти: кладовища, портрети на Майдані, люди, які втратили близьких. Але я побачила більше оптимізму, ніж у Молдові. В Україні багато будівництва,  ремонтують дороги, будують будинки, роблять журналістику, торгують товарами, працюють у всіх галузях. Коли бачиш, як люди облаштовують своє життя — це надзвичайно надихає, і я написала про це в статті, коли повернулася назад. Україна — це не просто місце, де йде війна, це місце, де щодня будується Європа: коли ти в Україні, то відчуваєш себе в Європі. Люди оптимістичні, працьовиті, підтримують одне одного. Дуже шкода, що війна все ще триває. 

‍