Журналіст Саболч Паньї повернувся до Угорщини. Він був змушений покинути країну після погроз з боку уряду Орбана розпочати кримінальне провадження щодо нього, нібито він є шпигуном. Паньї роками висвітлює російський вплив в Угорщині. З 2023 року він зацікавився активністю міністра закордонних справ Угорщини Петера Сійярто, який діяв фактично як російський агент. Вже під час передвиборчої кампанії після оприлюднення розмов між Сійярто та міністром закордонних справ РФ Сергієм Лавровим стало зрозумілим, що угорський високопосадовець регулярно звітував про перебіг засідань ЄС, радився щодо кроків з гальмування вступу України в Євросоюз, а також щодо зняття санкцій з впливових росіян. Це мало великий резонанс всередині угорського суспільства, зокрема серед молоді. Вона була дуже обурена, дізнавшись, що попри членство Угорщини в ЄС і НАТО, через зовнішню політику Орбана країна фактично залишається васалом путінської Росії. Це стало визначним фактором для мобілізації молодих людей піти на голосування. Явка виборців стала рекордною з 1990 року – майже 80% угорців скористувалися своїм правом голосу. Саболч Паньї каже, що Віктор Орбан не просто програв вибори, а фактично розпався весь його режим. Однак на угорців ще чекає відкриття, наскільки Росія була залучена в збереження влади Орбана в країні.
У подкасті «Коли все має значення» журналістка Ангеліна Карякіна говорить із Саболчем Паньї про те, чому Орбан зробив розворот у бік Кремля, Угорщину як логістичний хаб для російської розвідки, демонізацію Зеленського та України, причини розвалу режиму Орбана та майбутнє вже колишніх угорських високопосадовців.


Саболче, дякую, що знайшов час. Уявляю твій графік, тож вдячний, що ти приєднався. Як ти сприймаєш цю масштабну зміну в Угорщині та що сприяло поразці Орбана? Як це взагалі стало можливим?
Для мене це ніби прокинутися після 16-річного кошмару. Ти раптом бачиш, як формується новий уряд, до якого збирають поважних експертів, а не корумпованих політиків. Тож це справді відчувається як культурна зміна — повернення Угорщини до західної цивілізації. і відверто кажучи, те, через що угорці пройшли, особливо в останні роки, було схоже на життя за Януковича: всі ці дуже корумповані олігархічні еліти, постійні скандали навколо членів уряду, які розкрадають державні кошти. Усе це відбувається відкрито, але нічого не змінюється і ніхто з них не несе за це відповідальності. Натомість журналісти та опозиція зазнавали тиску, коли викривали корупцію можновладців. Ми не чекаємо, що Орбан втече до Москви — можливо, він поїде з родиною до США — але в країні нарешті з’явилося відчуття нормальності. Я казав друзям, що навіть не знаю, як знайти своє місце в цій новій, «нормальній» Угорщині, бо звик жити під наглядом, під тиском, під постійними атаками з боку державної пропаганди. Я навіть не знаю, як функціонувати в нормальному суспільстві. Тож доведеться пристосовуватися.
Як довго ти вже не перебуваєш в Угорщині?
Проти мене розгорнули кампанію дискредитації. Вона почалася в березні, коли я оприлюднив дані про втручання Росії в угорські вибори. Йдеться про те, що заступник керівника адміністрації Путіна Сергій Кірієнко отримав завдання провести операцію, подібну до молдовської: до російського посольства в Угорщині направили групу з трьох маніпуляторів соцмережами, пов’язаних із ГРУ. У відповідь угорський уряд заперечив мої дані та звинувачив мене в роботі на іноземні розвідки. Ці закиди нагадували події у США 2016 року. Тоді ультраправі вигадали термін «Рашагейт», щоб подати викриття російського втручання як фейкову теорію змови проти Трампа. Угорська пропаганда діяла так само: мої розслідування називали вигадкою, яка має підірвати «неминучу» перемогу Орбана. Але згодом був оприлюднений таємний аудіозапис моєї розмови з джерелом, де ми обговорювали номери, за якими міністр закордонних справ Петер Сійярто телефонує Лаврову. Я намагався з’ясувати, чи має він приховані канали зв’язку, про які не знають навіть його підлеглі.
Звісно, я вже давно перебував під наглядом. Ще п’ять років тому за мною стежили за допомогою шпигунського програмного забезпечення Pegasus. Уряд Орбана розумів небезпеку моїх розслідувань, адже я викривав, як Сійярто передає Лаврову чутливу інформацію ЄС і лобіює зняття санкцій з російських олігархів та банків. Тому вони пішли на превентивний крок: оприлюднили змонтований фрагмент моєї розмови, щоб назвати мене «українським шпигуном», хоча Україна там навіть не згадувалася. На урядовій пресконференції оголосили про кримінальне провадження, Орбан особисто писав у соцмережах, що я шпигун, а Сійярто заявляв, ніби я допомагаю іноземним спецслужбам стежити за ним. Це була повна нісенітниця. Насправді з 2023 року я детально досліджував, як Сійярто діє в інтересах Росії. Я мав розшифровки його розмов із Лавровим, частину з яких уже опублікував. Стратегія влади була простою: переконати всіх, що це не журналіст викриває агента впливу в уряді, а «український агент» поширює брехню. Втім, це лише підігріло інтерес до моїх матеріалів. Через безпекові ризики мені довелося виїхати з країни. Я працював у Варшаві у «Фонді репортерів» — це польська неприбуткова організація, що спеціалізується на розслідуваннях для VSquare.org та Frontstory.pl. Саме там я і завершував роботу над цими темами.
А який зараз статус цих кримінальних справ, що намагалися відкрити проти тебе? Це все ще є актуальною проблемою?
Кілька днів тому я повернувся до Угорщини. Ці погрози щодо кримінальних проваджень — повна нісенітниця. Уряд Орбана використовував правовий тиск як інструмент комунікації: вони просто вкидають у медіа заяви про те, що хтось є злочинцем чи шпигуном, і що проти нього нібито відкривають справу. Однак потім нічого не відбувається, оскільки ці звинувачення не мають підґрунтя. Але головне для них було інше: підкреслити в останні тижні виборчої кампанії, що я нібито шпигун, а не журналіст. Прокуратура передала матеріали до поліції, яка заявила, що бере 30 днів на розгляд, щоб вирішити, чи відкривати провадження.. Фактично вони просто перечікували вибори, щоб побачити, хто переможе. Очевидно, що жодного реального розслідування не буде. Ризик полягав в іншому. В Орбана залишалася дуже ефективна пропагандистська машина. Моє обличчя, моє ім’я та ці звинувачення — що я зрадник, шпигун — були буквально всюди. З досвіду інших журналістів я знаю, що реальна загроза — це психологічно нестабільні люди, які відчувають, що мають «відновити справедливість» і вчинити насильство проти так званого «ворога держави» — хтось може вихопити ніж, хтось зброю, а хтось просто вчинити агресивні дії — і це було реальною загрозою. Мені також доводилося оцінювати ризики з іншого боку, адже те, що я розслідував, було дуже чутливим для росіян.
Це було моїм наступним питанням. Як ти зазначив, росіяни фактично повсюди. То як ти оцінюєш загрозу для себе з їхнього боку?
Так, особливо в Будапешті. Як з’ясувалося в останні тижні кампанії, спецслужби та контррозвідка були надто зайняті стеженням за опозицією та журналістами. У них фактично не було часу протидіяти росіянам, та й відповідних завдань їм не ставили. У підсумку уряд Орбана перетворив Угорщину на такий собі логістичний хаб для російської розвідувальної та шпигунської діяльності в усьому регіоні. Я розумів, що це не найбезпечніше середовище. До того ж, наскільки мені відомо, раніше не траплялося, щоб у витоках фігурувала постать рівня Сергія Лаврова — ми вивели розслідування на новий рівень. Звісно, я не міг розраховувати на захист від уряду Орбана, якби росіяни почали на мене тиснути. Тому я публікував свої розслідування з Варшави. Але важливо наголосити: розслідування про зв’язки Сійярто та Лаврова — це була справжня командна робота, результат співпраці з колегами з багатьох країн.
Який внесок у поразку Орбана зробили твої персональні та командні розслідування? Як ти оцінюєш ваш вплив на політичне поле регіону?
Понад десять років кожен угорський розслідувач (а нас не більше десятка) відчував сильне розчарування, адже наші матеріали не мали наслідків. Чотири роки тому я викрив, перед попередніми виборами росіяни протягом багатьох років зламували угорське міністерство закордонних справ, а уряд Орбана або не міг, або не хотів протидіяти цим кібератакам і усунути їхні наслідки. Попри це на тих виборах Орбан знову отримав конституційну більшість. Тому нинішній результат — це підсумок усієї нашої роботи за 16 років. е як у настільній грі «Дженгу»: ти будуєш вежу, вона стає вищою і в певний момент просто завалюється. Останніми роками вона вже хиталася, а оприлюднення розмов Сійярто з Лавровим стало тією самою «вишенькою на торті». В останні тижні перед виборами ми почули, як молодь скандує: «Росіяни, геть!» (Ruszkik haza). Це також було гасло революції 1956 року. Є відомі графіті на стінах зруйнованої війною Угорщини після радянського вторгнення: «Росіяни, геть». Але тепер ми почули це з вуст двадцятирічних молодих людей. За два дні до голосування на Площі Героїв зібралося 100 тисяч людей, переважно молоді, які знову вигукували ці слова. Тому так, напевно, я теж відіграв роль у розкритті теми російського впливу. Опозиція, ймовірно, перемогла б і без цього, але саме ці факти мобілізували молодь. Їх обурило, що Угорщина, попри членство в ЄС і НАТО, залишається васалом Путіна. Це дало рекордну явку у 80% — молоді люди нарешті зрозуміли, що ці вибори вирішують їхнє майбутнє.
Так, це було вражаюче і стало справжньою «вишенькою на торті». Давай до конкретики. Коли я читаю твої розслідування і слухаю розмови Сійярто з Лавровим, виникає питання: що саме зумовлює лояльність частини угорських політиків до РФ? Це ідеологія, спільні цінності чи щось більше? Що саме спричинило повний розворот Орбана в бік Кремля?
Я зараз працюю над книгою, що має вийти в жовтні. Вона саме про російський вплив і роботу їхньої розвідки в Угорщині, причому не лише за часів Орбана. Не хочу розкривати всі висновки наперед, але дещо я вже публікував. Росія використовує ті самі методи всюди — тут немає нічого специфічно угорського. Це компромат, корупція, фінансові стимули, тиск, шантаж — той самий інструментарій застосовується від Азербайджану до Болгарії та Угорщини. І, звісно, на всіх етапах активно використовується арсенал розвідки. У нас ситуація була специфічною тим, що наш демократичний перехід був дуже м’яким: колишні комуністичні спецслужби, зокрема контррозвідка, не були розформовані. Багато людей, які навчалися в Москві — в Академії КДБ імені Фелікса Дзержинського — які мали там зв’язки, дружили з офіцерами КДБ, інколи навіть мали російських дружин, — продовжили служити вже угорській демократії. Це продовжувалося навіть після вступу країни до НАТО і ЄС, аж до кінця 2000-х, а подекуди й до 2010-х років. Я досі знаю людей, які залишаються активними, хоча починали ще у 70–80-х роках. І політики це стосуються також: в 90-х роках наша колишня комуністична партія, перейменована на соціалістичну, фактично просто переналаштувала свої зв’язки з Росією. Тоді Угорщина стала прихистком для Семена Могилевича — відомого мафіозі, пов’язаного з КДБ. Він жив тут до 2000 року і просував інтереси російської держави в угорській політиці та економіці. А вже у 2000-х роках, після поразки першого уряду Віктора Орбана — який, до речі, був єдиним антиросійським, антирадянським урядом за останні десятиліття — ми побачили, як колишній соціалістичний уряд почав зближуватися з Володимиром Путіним і Росією. Саме тоді до Угорщини повернулися вже не структури КДБ, а мережі ФСБ та їхні оперативники. Нафтові й газові угоди, а також інші бізнес-проєкти використовувалися як інструменти корумпування угорських еліт.
Я вже опублікував частину дослідження про роль В’ячеслава Ушакова, тодішнього заступника директора ФСБ. Він був ключовою фігурою у створенні П’ятої служби ФСБ, яка займалася розвідувальною діяльністю проти так званого «близького зарубіжжя». Останнім керівником цього підрозділу був Сергій Бєсєда, який відповідав за операції проти України. Самого ж Ушакова призначили представником Кремля в Угорщині, і водночас він залишався одним із керівників ФСБ. Саме він фактично займався проникненням в угорський уряд у 2000-х роках. Як я з’ясував, ще перебуваючи в опозиції, Віктор Орбан та його оточення почали встановлювати контакти з Ушаковим. Росіяни розуміли, що час Орбана наближається, а сам Орбан також усвідомлював, що у разі зміни його ставлення до Росії перед ним відкриються значні бізнес-можливості. Усе це призвело до певного компромісу і до особистої зустрічі з Володимиром Путіним у 2009 році в Санкт-Петербурзі. Відтоді Орбан фактично змінив курс: колишній проамериканський, прозахідний, прореспубліканський політик перетворився на проросійський актив Кремля, який із роками ставав дедалі більш проросійським і зрештою опинився в ролі такого собі «троянського коня» Кремля. Зараз усе це завершується фактично політичним крахом.
Можливо я надто спрощую, але чи йдеться передусім про гроші?
Йдеться і про гроші, і про політичну підтримку. Не випадково останні п’ять років пропаганда Орбана копіювала російські наративи — значна частина «ноу-хау» була запозичена у Путіна. Можливо, тепер ми отримаємо доступ до частини документів і архівів, які стосуються того, що відбувалося протягом останніх 16 років. Але, думаю, ми все ще не можемо уявити, наскільки глибоко Росія була залучена до утримання Орбана при владі .Наприклад, існують чутки, що Угорщині дозволяли відтерміновувати оплату за газ, нафту та ядерне паливо. У часи, коли економіка не зростала, це дозволяло уряду Орбана перенаправляти кошти на популістські соціальні заходи, щоб штучно утримувати рейтинг. Питання також у тому, наскільки глибокою була ця корупція: чи це стосується лише верхівки, чи система роз’їдена настільки, що скомпрометовані навіть контррозвідка та поліція. Боюся, що на очищення держави від інтегрованих агентів РФ знадобляться роки.
А як так сталося, що Зеленський опинився в ролі головного опонента Орбана в цій передвиборчій кампанії? Наскільки це було спровоковано Росією, а наскільки — особистими стосунками лідерів?
Поки що ми не маємо доступу до документів, які могли б довести змову, адже формально уряд Орбана ще при владі. Проте результати виборів показали, що демонізація Зеленського не знайшла відгуку в угорському суспільстві. Орбан — прагматичний політик, і він мав би розуміти, що створення з президента України нового «пугала» на кшталт Сороса не працює. Це не має логічного сенсу. Якщо шукати логіку, то вона є лише одна: це повністю відповідає інтересам Росії. Це має сенс лише для російських політтехнологів, які переконали угорських колег просто копіювати кремлівські аргументи. Тож знову ж таки, прямих доказів у нас поки немає. Але якщо виходити з логіки й раціонального аналізу, єдине пояснення цих кампаній — що вони були інспіровані та спрямовані Кремлем.
Але цього разу Орбана підтримували не лише Росія, а й представники США. Чому візити високопосадовців на кшталт Джей Ді Венса не спрацювали?
Вони не мали жодного ефекту. Зовнішня політика — це не те питання, яке справді хвилює виборців, якщо лише не зачіпає їхній добробут чи безпеку. Орбан намагався подати Україну як пряму загрозу, розповідаючи про «інсценовані атаки», але ніхто по-справжньому в це не повірив. Що стосується адміністрації Трампа, то Джей Ді Венс зараз доволі непопулярний у Європі, а в Угорщині його рівень впізнаваності взагалі мізерний, особливо серед старшого та менш освіченого електорату Орбана. Ця ставка мала зворотний ефект: за тиждень до виборів, поки його опонент Петер Мадяр активно їздив регіонами, Орбан був змушений залишатися в Будапешті, щоб вести світські розмови з Венсом. До того ж США не втручалися в кампанію так агресивно, як Росія. Головною метою Орбана було привезти до Будапешта самого Трампа, але це було нереально. А Трамп не любить довгих перельотів, був зайнятий війною з Іраном і, що головне, він не хоче асоціюватися з тими, хто програє. У Білому домі бачили соціологію і розуміли, що Орбан зазнає поразки, тому обмежилися лише формальною підтримкою в соцмережах.
Які на твою думку, зараз шанси, що Орбан нестиме кримінальну відповідальність? Політично ми бачимо, що він програв вибори. Але чи зробить нова угорська влада кроки в цьому напрямку?
Формально уряд Орбана все ще при владі, але ми вже бачимо, що так звані незалежні інституції, які раніше перебували під жорстким ручним управлінням уряду, раптом почали діяти значно самостійніше. Нещодавно затримали двох осіб, пов’язаних із братом Віктора Орбана, які були причетні до візових махінацій — вони фактично сприяли отриманню віз для трудових мігрантів з Близького та Далекого Сходу. Тобто вже видно, що правосуддя поступово підбирається дедалі ближче до родини Орбана. Проблема в тому, що ключові фігури в родині Орбана, які керували бізнес-імперією, — донька Рахель та зять Іштван Тіборц — ще торік переїхали до США. Очікується, що і сам Орбан може залишитися там під приводом відвідування онуків чи чемпіонату світу з футболу. Я цілком припускаю, що адміністрація Трампа може надати йому громадянство на «почесних» підставах, що унеможливить або принаймні значно ускладнить його екстрадицію. Тому я не очікую побачити родину Орбанів за ґратами. Водночас, ми вже бачимо, що що деякі інші олігархи та наближені особи виводять свої статки на Близький Схід і в Азію, переїжджають туди — до країн на кшталт ОАЕ, Дубаю, де немає угод про екстрадицію. Є також люди з подвійним угорсько-ізраїльським громадянством. Ізраїль вкрай неохоче видає власних громадян. Тож існують певні механізми і маршрути, які дозволяють найбільш корумпованим представникам режиму Орбана фактично убезпечити себе від арешту. Але це не завадить новому угорському уряду розпочати розслідування. Віктор Орбан не просто програв вибори — фактично розпався весь його режим. З конституційною більшістю новий уряд має карт-бланш. Колишні лоялісти Орбана середньої ланки вже починають співпрацювати зі слідством, рятуючи власну свободу. Питання лише в тому, чи вдасться юридично пов’язати корупційні схеми з самим Орбаном та його родиною. Адже мафіозні структури зазвичай працюють так: «хрещений батько» віддає усні вказівки, не залишаючи паперів. Хоча нові міністри вже відкрито говорять про неминучість розслідувань, довести особисту провину Орбана буде надзвичайно складно.
Енн Епплбаум в своєму матеріалі для The Atlantic назвала поразку Орбана сигналом для інших демократій, що автократія не є неминучою. Але що саме стало вирішальним для угорського виборця? Твої розслідування мобілізували молодь, а що спрацювало для інших, зокрема, й для прихильників Орбана?
Економіка — ось головний чинник: рекордна інфляція та відсутність зростання протягом останніх років. Люди відчували, що живуть гірше, ніж чотири роки тому. ЄС заморозив для Угорщини кошти з фонду відновлення та фондів згуртованості через корупцію і порушення принципів верховенства права. Водночас з’являлися викриття про колосальні статки родини Орбана та його найближчого оточення — розкішний спосіб життя, поїздки, приватні літаки, суперяхти. Коли твій добробут падає, а по маєтку прем’єра гуляють зебри — ти розумієш, що цей уряд працює не на тебе. Крім того, 16 років — це дуже тривалий термін, будь-яка влада за такий строк розкладається. З’явилися внутрішні конфлікти, зарозумілість та системна корупція. У цьому контексті незалежні медіа, які висвітлювали ці проблеми — економічний спад і корупцію через журналістські розслідування — мали значно більший вплив, ніж раніше. Думаю, це і стало головним підґрунтям. Однак також був потрібен політичний лідер. Петер Мадяр запропонував позитивну альтернативу: об’єднання країни, подолання розколів та повернення до західних союзів. Пропаганда Орбана, навпаки, не пропонувала нічого, крім залякування Третьою світовою війною. Виборці просто втомилися жити в атмосфері вигаданого страху, в той час як реальні проблеми країни не вирішувалися роками.
Ти сказав, що зараз намагаєшся, умовно кажучи, знайти своє місце в новій Угорщині. Наскільки незворотними є зміни, яких режим Орбана завдав громадянському суспільству, медіа та інституціям? Яким ти бачиш їхнє відновлення?
Попереду ще тривалий період зцілення. Думаю, ми всі маємо певний ПТСР після цих 16 років. Громадянське суспільство та журналістика перебувають у тяжкому стані через колосальний тиск, який ми зазнавали, тому повернення до норми буде поступовим. Як частина ЄС, ми маємо партнерів за кордоном, які можуть допомогти нам своїм досвідом і порадами. Протягом останніх п’яти років Угорщина була непридатною для інвестицій, адже люди Орбана контролювали більшість галузей, і ніхто не ризикував вкладати кошти без схвалення уряду. Тому зараз ми повертаємося до повноцінної ринкової економіки, де можуть з’являтися нові інвестиції, іноземні інвестори, нові ідеї. Але на це, безумовно, потрібен час. Що стосується моєї роботи, то я планую більше зосереджуватися на російському впливі в центральноєвропейському регіоні. Наступним полем боротьби стане Словаччина, де наступного року відбудуться вибори. Роберт Фіцо та його лівопопулістський націоналістичний уряд мають тісні зв’язки з Кремлем, і моя експертиза там буде доречною. Ми вже бачили результати виборів у Болгарії. Є також невизначеність у Словенії, де союзник Орбана, Янез Янша, може повернутися до влади. У Чехії чиниться тиск на медіа — там також при владі є проросійські ультраправі сили. Боротьба не завершена. Поразка Орбана — це потужний сигнал, але це не означає, що проросійські сили відступають у глобальному масштабі.
Що буде з головними фігурантами твоїх розслідувань, зокрема тими, хто був залучений до медійних кампаній з дискредитації, дезінформаційних кампаній в Угорщині? Чи здатна нова влада реально очистити систему від «сплячих агентів»?
Оскільки режим розпався, пропагандистська машина їм більше не потрібна. Вони вже звільняють людей і закривають медіа, і це триватиме ще кілька місяців. Проте критично важливо розкрити роль Росії у цих процесах за останні 16 років. Кримінальний вимір цієї пропаганди очевидний: від незаконного стеження та зливів розмов до розкрадання державних коштів, якими фінансувалася ця машина. Але ще серйознішими є інші злочини. По-перше, ця пропаганда фінансувалася з державних коштів, і значна частина грошей була просто розкрадена. По-друге, йдеться про державну зраду, адже Росія була глибоко залучена до цих пропагандистських операцій. Ми знаємо, що російські дипломати зустрічалися з угорськими пропагандистами та передавали їм конверти з грошима чи матеріалами для публікацій. Такі зв’язки мають бути розслідувані. Це необхідно, щоб не допустити повторення минулого. Ми не можемо побудувати демократію, вдруге дозволивши людям, які працювали на Москву, просто «перевзутися» і залишитися в політиці. Ми вже припустилися такої помилки у 1990 році, і вдруге це буде фатально. Правосуддя має бути чесним та незалежним, і воно повинно відбутися. Ми не можемо просто вважати, що все скінчилося і що нам пощастило перемогти Орбана і тепер можна забути про минуле. Адже це стане сигналом для всіх агентів Кремля, що за співпрацю з Росією немає покарання і жодних юридичних ризиків. Тому цього шляху слід однозначно уникати.
Хоча наш подкаст має міжнародну аудиторію, ми залишаємося українським проєктом. Чого ти очікуєш від зовнішньої політики нової угорської влади щодо України? Чи будуть реальні зміни за межами риторики?
Думаю, на рівні риторики Мадяр спершу буде обережним. Демонізація України роками була ключовим меседжем Орбана, і багато людей досі перебувають під впливом цієї пропаганди. Щоб не відлякати частину виборців, Мадяр в перші роки, імовірно, уникатиме гучних символічних жестів чи відкритої компліментарності на адресу України. Проте значно важливіше те, що Угорщина просто перестане накладати вето. Я очікую, що країна повернеться до загальноєвропейської лінії щодо підтримки України та припинить блокувати фінансову підтримку чи переговори про вступ України до ЄС. Ключовим орієнтиром для Мадяра є добрі відносини та союз із Польщею. Подібна ситуація вже була з Польщею: через політику попереднього уряду фінансування було заморожене, але уряд Туска зміг досить швидко відновити доступ до цих коштів. Тож тепер поляки сприятимуть тому, щоб новий угорський уряд зробив те саме. Оскільки Польща і нинішній польський уряд відіграють одну з ключових ролей у підтримці України, ймовірно, зовнішня політика Угорщини значно більше узгоджуватиметься саме з польською. Ризик полягає в тому, що на наступних виборах у Польщі до влади може прийти зовсім інший уряд — прийти праві сили, які займають більш антиукраїнську позицію, але поки діє тандем Мадяр — Туск, курс Угорщини залишатиметься мейнстримним.
Моє останнє питання може бути як невеликим продовженням нашого попереднього інтерв’ю 2021 року, коли ми спілкувалися за пів року до повномасштабного вторгнення — саме тоді твій телефон зламали за допомогою Pegasus. Наскільки це змінило твоє життя? Як ця історія вплинула на тебе особисто та на твою роботу?
З тієї нашої останньої розмови в мене додалося зморшок, і не лише через вік. Це іноді дуже стресово, особливо коли думаєш про те, як захистити свої джерела, як убезпечити себе від стеження, щоб не скомпрометувати людей і не наражати їх на небезпеку. Найгірше для розслідувача — це коли ти обіцяєш конфіденційність, але через злам телефону чи прослуховування приміщення, не можеш її гарантувати з незалежних від тебе причин. Деякі мої джерела мали серйозні проблеми через контакти зі мною, і для мене це гірке усвідомлення. Проте, як у більшості таких випадків, кампанії дискредитації чи стеження з боку уряду Орбана зрештою обернулися проти нього. Тому те, що я пройшов через цей тиск і не зламався, парадоксально підвищило мою впізнаваність та рівень довіри людей: зараз у мене більше прихильників та джерел, ніж будь-коли. Люди бачать у мені професіонала, який зробить усе, щоб правда стала публічною. Тому, попри весь дискомфорт бути мішенню спецслужб, всі ці випробування лише додали мені рішучості продовжувати розслідування корупції та незаконних дій колишнього режиму.