Глухі українці досі спілкуються радянською мовою жестів. Щоб перейти на українську, її потрібно створити

31-річна одеситка Лариса Кузьменко працює кондитеркою та викладає на кулінарних курсах. Своїм студентам Кузьменко надсилає відеозаписи рецептів і текстові повідомлення. Щоб зробити замовлення в кафе чи попросити консультацію в банку, Лариса показує співрозмовнику набраний на телефоні текст. Її письмова українська неідеальна — маючи вади слуху від народження, Лариса нетиповим чином формулює речення. Але зазвичай їй вдається донести сенс.

Кузьменко народилася в родині глухих. Більшість близьких Лариси теж мають порушення слуху. Віч-на-віч з ними дівчина спілкується жестовою мовою. В інтернеті — так само, надсилаючи повідомлення-кружечки в Telegram. Особи без порушень слуху рідко комунікують із глухими, тому ті здебільшого перебувають у закритій соціальній бульбашці: інформацію вони отримують одне від одного та від глухих блогерів. ТБ майже не дивляться, бо навіть державні канали нечасто залучають перекладачів. Субтитри під відео лише частково розв'язують проблему, адже на відміну від перекладача жестової мови, текст не може передати інтонацію та емоційне забарвлення сказаного.

Нещодавно до списку найбільш відвідуваних Ларисою акаунтів додався УЖМ УТОГ (Українська жестова мова Українського товариства глухих), де вона разом з іншими глухими вирішує, якою має бути їхня нова жестова мова: вони переглядають відео з варіантами жестів і голосують за найвдаліші. Останній жест, що отримав коментар від Лариси, — рух долонь, які наче розтирають щось у порошок. Це означає «колір».

Як спілкуються жестами

За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), станом на 2018 рік жестовою мовою користуються 400 тисяч українців (порушення слуху не завжди означає його повну втрату, відтак жестової мови потребують не всі).

{{quote-4="/quote-block-list"}}

Жестова мова влаштована не так, як словесна. Речення у ній завжди починається з підмета. Фраза «На столі стоїть вишневий пиріг» у жестовій мові буде побудована інакше: «Пиріг вишневий стоїть на столі». Цього ж правила глухі зазвичай дотримуються й у письмовій мові.

Жестами глухі передають слова чи словосполучення. Якщо для слова немає окремого жесту, його переказують по літерах, використовуючи дактиль — жестову абетку. Дактилювання слова може бути доволі незручним — наприклад, глухі вчені з різних країн сьогодні намагаються стандартизувати жести, що пояснюють наукові терміни, аби не вдаватися щоразу до дактиля. 

Для жестикуляції важливі положення рук, різкість рухів, а також міміка, яка не лише додає вислову емоційного забарвлення, але й впливає на зміст. Лінгвістка Наталя Адамюк наводить показовий приклад: схрещена права рука поверх лівої при нейтральному виразі обличчя означає хрест, з напіввідкритим ротом та трохи висунутим язиком — незавершену роботу, з насупленими бровами й витягнутими в дудочку губами — неможливість чогось.

Радянський слід

В багатьох країнах є власна національна жестова мова, хоча існують виключення: наприклад, в Монако глухі спілкуються французькою. Загалом є близько 300 жестових мов, які входять до складу дев’яти мовних родин. Найбільш розповсюджена — старофранцузька, яка налічує 26 мов.

В Україні глухі вживають українську та радянську жестові мови.

Радянську жестову мову (нею, наприклад, спілкується одеситка Лариса Кузьменко) у світі ідентифікують як російську. Утім, українські лінгвісти Наталія Адамюк та Аркадій Білозовський вважають коректним називати її саме радянською. Вони вказують на суттєві відмінності між мовою, яку до сьогодні вживають росіяни, та мовою, яка свого часу стала уніфікованою для всіх республік колишнього СРСР, витіснивши в них мови автентичні.

Автентична українська жестова мова (УЖМ), як і російська, належить до старофранцузької мовної групи. Появу УЖМ датують першою половиною XIX сторіччя, коли в Україні почали зʼявлятися школи для глухих. У 1805 році першу таку школу відкрили в місті Романів Житомирської області. Згодом зʼявилися австро-угорські школи — у Львові в 1830 році та в Одесі у 1843-му.

В 1930-х роках росіяни почали впроваджувати в СРСР єдину жестову мову — радянську, яку створили на основі російської із додаванням жестів з національних мов інших республік. Радянську жестову мову запровадили на підприємствах, де працювали глухі. Також нею стали викладати в школах для дітей з порушеннями слуху. Певний час в деяких навчальних закладах в Україні й далі вживали УЖМ, але з 1950 року її було заборонено.

За таких умов почалася русифікація (чи, точніше, радянізація) та, згодом, деградація УЖМ. Молоді люди, яким мали передаватися жести УЖМ, переїжджали в центральні регіони країни та навчалися радянської жестової мови. Зі смертю носіїв УЖМ зникали й автентичні жести.

УЖМ частково збереглася й досі залишається у вжитку. Але сьогодні важко оцінити її відповідність дорадянському оригіналу. Умовно, якщо в УЖМ слово «дуже» зображується майже так само, як і в радянській — рухом, ніби намазуєш щось на хліб, — чи можна вважати цей жест запозиченим? Що як він був таким і в автентичній мові?

На думку перекладача жестової мови Прямого каналу та Суспільне Ігоря Шавро, між УЖМ та радянською мовою була помітна різниця: УЖМ, судячи з її автентичних жестів, пластичніша — їй притаманні більш м’які та плавні рухи.

Проте докладно розібратись із тим, як автентична УЖМ відрізнялася від радянської, неможливо через дефіцит історичних матеріалів. Сама природа жестової мови робить документацію її розвитку проблематичною: на відміну від словесної мови, попередні зразки якої зберігаються в текстових матеріалах, жести потрібно було зображати на малюнках. Але це трудомістка робота, яку часто ігнорують в неінклюзивному суспільстві. Візуальних словників дорадянської УЖМ не було. Ба більше, в Україні й досі є дефіцит жестівників, тому людині, що втратила слух, доведеться навчатися жестів за допомогою ютубу чи на заняттях з профільними викладачами.

Зрозуміти, наскільки сучасна УЖМ є русифікованою, допомогли б дослідження, вважає пані Адамюк, але через відсутність фінансування їх не проводять. Вона припускає, що поштовх могло б надати ухвалення Верховною Радою законопроєкту про жестову мову, одна зі статей якого передбачає наукові дослідження та аналіз особливостей УЖМ. 

Мовна відбудова

Після російського вторгнення Лариса Кузьменко почала вчити УЖМ. Вона зізнається, що перехід дається важко: на відміну від словесної української, яку добре розуміють російськомовні українці, УЖМ не зрозуміла носіям радянської. Тобто людина, яка вивчає УЖМ, має заохочувати до цього ж своє оточення, з яким постійно спілкується.

Пані Кузьменко вже перейшла на українську у спілкуванні з матір’ю та друзями, але інколи вони мусять перемикатися на радянську — УЖМ просто бракує власних жестів

Влітку 2023 року члени Українського товариства глухих (УТОГ) створили експертну групу з дерадянізації. Завдання експертів — розробити для УЖМ нові жести замість радянських. 

У складі групи — виключно глухі, що працюють в чотирьох відділах: шукачі, лінгвісти, медійники та творча секція. Шукачі визначають, які жести в УЖМ є радянськими. Далі з цими жестами ознайомлюються лінгвісти та члени творчої групи — і розробляють два-три варіанти заміни. Відео з новими жестами публікують на сайті УТОГ (а також в Instagram, Facebook і Telegram). Який з жестів буде затверджено та чи потребує він доопрацювання, вирішують зареєстровані в УТОГ глухі через онлайн-голосування. Трапляється, що користувачі не приймають жодного варіанту. Тоді експертна група має розробити нові жести.

Наприклад, донедавна глухі українці використовували радянський жест «интересно». У 2023 році комісія запропонувала новий жест — «цікаво»: подвійне торкання ока вказівним та середнім пальцями. Він походить від жесту «бачити» (вказівний і середній пальці торкаються двох очей). Відтак «цікаво» — це те, що впадає в око. Користувачі сайту ухвалили новий жест — тепер він офіційно в УЖМ.

{{2-ci-g1="/custom-blocks-list"}}

Член творчої групи Олексій Нашивочников каже, що завдання його відділу — наблизити нову жестову мову до української словесної мови, яка, на його думку, на 40% відрізняється від словесної російської. Українська та радянська жестові мови, на думку Нашивочникова, подібні приблизно на 60%.

Найскладніша частина роботи, каже пан Нашивочников, — це вигадати новий жест. Він має ясно передавати образ або поняття та водночас мати зв’язок з українським словом. Наприклад, назви місяців: в українській мові, на відміну від багатьох інших, вони етимологічно не пов’язані з іменами давньоримських богів, тож жести мають містити вже закладені в назвах асоціації: січень — торкання пальцями щік, ніби їх січе холодний вітер; липень — зображення пальцями польоту бруньок; травень — трави, що проростають; серпень — серп, що косить пшеницю.

Інколи жести походять від неочевидних асоціацій. Наприклад, топонім «Маріуполь»: пальці зображають рух риб’ячих плавців, адже місто відоме, зокрема, рибним промислом. Деякі жести пов’язані з історичним контекстом. Жест «Росія» — торкання вказівним пальцем над верхньою губою (асоціація з вусами Петра I, який в жестовій мові уособлює Росію). Відтак жест «дерусифікація» в УЖМ — різкий рух вказівного пальця, що ніби відкидає вуса. 

{{2-ci-g2="/custom-blocks-list"}}

‍Реакція спільноти глухих

За неповний рік експертній групі вдалося затвердити трохи більш як 50 жестів, хоча чорнових варіантів було розроблено близько 2 000. Олексій Нашивочников каже, що справа рухається повільно, бо передбачає голосування. УТОГ могло б піти шляхом Франції та Канади, де затверджені профільними державними органами жести не виносять на публічне обговорення, але українське товариство воліє врахувати інтереси спільноти. 

Лінгвістка Наталія Адамюк, яка також працює в експертній групі, додає, що для УТОГ важлива насамперед не швидкість затвердження жестів, а їх якість. Численні коментарі та пропозиції, на її думку, свідчать про те, що глухі ставляться до відбудови УЖМ відповідально. Відвідуваність сайту та соцмереж УТОГ підтверджує слова пані Адамюк: щомісяця 50 тисяч користувачів залишають від трьох до п’яти тисяч коментарів. 

Затверджено трохи більш як 50 жестів, хоча було розроблено близько 2 000 варіантів

Аби дізнатися, як глухі українці сприймають нові жести та як загалом ставляться до ідеї дерадянізації УЖМ, редакція опитала активних коментаторів з сайту УТОГ. На думку Анастасії Чалої з Маріуполя, не всі запропоновані жести влучно передають ідею, що стоїть за словом. Але є й вдалі рішення — наприклад, новий жест «тато»: рух долоні ребром від лоба до підборіддя. «Тато — голова родини, відповідальний за жінок у сім’ї, — каже Анастасія. — Звідси рух зверху донизу, адже жіночий рід в жестовій мові показується в нижній частині обличчя».

{{2-ci-g3="/custom-blocks-list"}}

23-річний лучанин Сергій Сорока, який вже три роки проживає в Лондоні та працює касиром у супермаркеті, навпаки, незадоволений діяльністю товариства. Сергій не бачить сенсу у відмові від радянської жестової мови, до якої він звик.

За статистикою редактора соцмереж та сайту УТОГ, рівно половина з 44 тисяч зареєстрованих в товаристві глухих переходить на УЖМ, інша ж половина надає перевагу радянській. Дерусифікацію підтримують і не всі перекладачі. На думку Ігоря Шавро, в Україні помітний вплив радянської школи перекладу, вихованці якої налаштовані консервативно і не планують навіть ознайомлюватися з новими жестами.

Відмова від УЖМ

Лариса Кузьменко каже, що переходити на нову мову складно насамперед фізично, бо заважає м’язова пам’ять: думка формує український жест, а руки автоматично демонструють радянський. 

Небажання навчатися нового — одна з причин, чому дерадянізація УЖМ просувається так повільно, вважає Олексій Нашивочников. На його думку, деякі глухі вибраковують запропоновані жести, бо виступають за збереження радянської мови.

Є ті, хто не збирається переходити на УЖМ, тому що не пов’язує власне майбутнє з Україною. Станом на вересень 2022 року країну покинули 6 199 членів УТОГ та 32 перекладачі (загалом в Україні 231 перекладач). Та за останні півтора року цифри вочевидь зросли. 

Сподівань на те, що після війни істотна частка глухих мігрантів повернеться, небагато. За кордоном — вищі пільги, кращі соціальні умови та ринок праці. В Україні глухі зазвичай працюють на промислових підприємствах, на позиціях, що потребують мінімальної комунікації та не передбачають кар’єрного зростання. В Європі ж вони можуть ставати менеджерами середньої ланки — корпоративна культура там більш інклюзивна, компанії заохочують співробітників без порушень слуху до опанування основ жестової мови. 

{{quote-5="/quote-block-list"}}

Брат Лариси Кузьменко та багато її друзів з порушеннями слуху вже виїхали за кордон — не лише через війну, але й через недостатньо інклюзивну політику в Україні. Сама ж вона налаштована залишатися в Одесі та зробити власний внесок у становлення нової УЖМ.

Олексій Нашивочников та інші експерти зауважують, що глухих українців, налаштованих так патріотично, — меншість. Українське суспільство не опікується потребами людей з порушеннями слуху, а ті, своєю чергою, не цікавляться суспільними трендами, як-от українізація.

У розмові з редакцією Олексій Нашивочников та Ігор Шавро із жалем говорять про втрачені можливості: після здобуття Україною незалежності глухі не взялися за дерусифікацію, як це відбулося в 1990-х в країнах Балтії та в Грузії після війни 2008 року. Там сучасна молодь вже майже не розуміє радянської жестової мови. Зараз же перед поборниками УЖМ постало подвійне завдання: не тільки вигадати мову наново, а й не дати їй померти у зародку.
‍