Люблять грязь. Відвідувачі прифронтового курорту

Розташовані навколо озер Вейсове та Ріпне санаторії Словкурорту працюють з 1827 року. За грязьовими та сірководневими ваннами, баротерапією і масажем сюди прибували пацієнти з травмами спини та суглобів, паралічем ніг і вегетосудинними захворюваннями. 

Лікувальна грязь утворюється на дні солених водойм через неповне розкладання мікроорганізмів. Вона містить магній, сірководень та азотні кислоти. Прихильники грязелікування кажуть, що вона покращує кровопостачання, обмін речовин, знімає набряки й біль. 

На початку 2010-х до Словкурорту приїжджало близько 13 тисяч людей на рік. У 2014-му, коли лінія фронту наблизилася до нього на відстань 100 кілометрів, два з трьох місцевих санаторіїв закрилися. У 2020-му перестав працювати останній. Донедавна тутешні маленькі готелі продовжували приймати гостей, аж поки в один з корпусів санаторію не влучила російська ракета.

Утім, попри відсутність будь-якої інфраструктури та заборону на купання в озерах Вейсове та Ріпне, адепти грязелікування продовжують їх навідувати. Навіть у несезон тут можна зустріти 10–20 відпочивальників.

Олексій Вовкотруб, 61 рік, заводчанин, фанат «Арсеналу» й «Шахтаря», радіоентузіаст

‍«Я порахував: за літо й осінь я тут вже 45-й раз. Мене тут вже впізнають всі. Тут гарний пляж, є грязь, яка лікує суглоби. Після купання в місцевій воді затягуються рани. Купаюсь, займаюсь спортом, відпочиваю. А чим ще займатися? 

Мене цими обстрілами не злякати. Ми тут уже звикли до канонади на фоні. Я коли плаваю чи пірнаю, забуваю про війну. І чим глибше пірнаєш в озеро, тим вода чистіша й більше мінералів у ній. У цій воді все найкраще зберігається. Я нещодавно пірнав і на дні знайшов орден часів Другої світової війни. Думаю, може, продам в інтернеті, виглядає як рідкісний. Дивно, що його ніхто не знайшов до мене». 

Руслан Кара, 36 років, поліцейський

‍«Самі бачите, яка зараз ситуація на фронті. Стає все небезпечніше. Ми постійно чергуємо, вмовляємо людей виїхати. Спина дуже втомлюється і болить від броніка. Сюди приїхав спробувати підлікувати її грязями. Місцеві у Краматорську порадили маститися й прогріти спину.

Якщо обстрілів не буде, сім’я приїде з Решетилівки Полтавської області до мене у відпустку в кінці місяця. Можливо, ще застанемо пару сонячних днів. Ми дуже сумуємо за Азовським морем та Маріуполем. А тут солона вода трохи нагадує море. Мабуть, зараз для жителів Донецької області Словкурорт — єдине місце, де можна відпочити та на якийсь час забути про війну».

Юрій Руденко, 70 років, пенсіонер 

‍«Приїжджаю сюди з Харкова. Моє улюблене місце відпочинку, Білосарайська коса біля Маріуполя, окуповане. А Одеса — дорогий курорт. Там готелі по тисячі гривень за добу й більше! Це не для пенсіонерів. А тут ми з дружиною винаймаємо квартиру за 500 грн недалеко від пляжу. Продукти привозимо свої. От кавунчик — з нашого городу під Харковом. 

Коли думав, де відпочити, згадав, як раніше на Словкурорт давали путівки від заводів. І про ці грязі казали, що вони по складу кращі за ізраїльські. Бо в них і солі, і магній. Тому минулого літа я вирішив приїхати сюди. Тепер приїжджаю постійно».

Позивний «Грач», 41 рік, військовий

‍«Воюю, приїхав аж з Єревану. Більше сказати не можу. Сюди приїжджаю трохи відпочити».

Валентина Калашникова, 60 років, пенсіонерка

«Звичайно, страшно померти від ракети. Але для мене моя астма страшніша. Хворіти й бути безпомічною теж страшно. І поки немає можливості їздити на море, треба користуватися тим, що є поряд.

Щовихідних я збираю кілька подруг, винаймаю мікроавтобус з Харкова та їду до Слов’янська. Три години й ми вже тут! Людей небагато. Озера безплатні. Лікувальні грязі, пляж, повітря — також безплатні. Тільки лінивий чи дурний не скористався б такою можливістю оздоровитися. 

Я здала аналізи вдома в Харкові, вони були погані. І в той час якраз збіглося, що я запланувала їхати з онуками сюди, на Словкурорт. Ми тут відпочивали місяць. Коли повернулася, ще раз здала аналізи. І на диво вони були добрі. Лікарка дуже здивувалася. А потім каже: “Так ви були на Словкурорті! Тоді все зрозуміло”.

В мене своя система лікування. Грязь треба мазати на тіло раз на кілька годин, оминаючи лімфовузли. Потім купатися, грітися на сонці та повторювати все спочатку». 

Ірина (67 років) та Євгеній Терновські (60 років), пенсіонери 

‍Євгеній: «По Словкурорту сильно били у 2022 році. Зараз прильоти бувають, але досить далеко. Навіть на дні цього озера досі лежить ракета. Але ми про це не думаємо. Намагаємося бути оптимістами. 

Той дим, що ви бачите на горизонті, — то десь у полях перебили електромережі. Через це сьогодні Краматорськ і Слов’янськ, звідки ми родом, без світла». 

Ірина: «Ми щодня беремо друзів, сідаємо в машину і приїжджаємо сюди, поки тепло. Іноді обмазуємося гряззю, іноді просто гріємося на сонці. Місцева грязь лікує навіть депресію!

Все, що у нас залишилося, — це ловити останні хвилини радості. Тож ми першого дня літа відкрили тут купальний сезон. А зараз відкриваємо сезон осінніх шашликів. Зима може бути важкою. Те, що ми провели літо тут, підтримали здоров’я, може нам допомогти її пережити». 

Антон Леута, 31 рік, військовий 

«Воюю на східному фронті з третього дня повномасштабного вторгнення, сам з Харківщини. У порівнянні з Покровськом Слов’янськ — живе місто. І єдине місце, де зараз можна відпочити на Донеччині.

У мене буває два-три дні вихідних на місяць. І дружина приїздить до мене, щоб економити мій час на дорогу додому. До війни ми тут не бували, але зараз варіантів небагато. Почули, що тут можна купатися, й приїхали. Зібралися швидко, навіть купальника й плавок у нас немає. 

Ми бачили, що місцеві дідусі постійно ходять з цією гряззю, навіть набирають її у відерця додому. Тут всі кажуть, що вона допомагає при болі в суглобах. Ще з довоєнних часів у мене є футбольні травми колін, які загострилися через війну. Подивимось, може, допоможе. Грязь тут трохи приємніша за ту, що в окопах».