Запліднення консервованою спермою. Чому дружини загиблих військових вагаються

З початком повномасштабної війни близько 700 військових кріоконсервували сперматозоїди у львівській та тернопільській клініках ім. Стефана Хмеля та в київській лабораторії ICSI. До війни попит на цю послугу був у три-чотири рази меншим. 

Спадкування сперми

За словами медичної адвокатки Наталії Лісневської, щомісяця по консультації щодо юридичного підґрунтя кріоконсервації до неї звертаються приблизно двісті військовослужбовців. Велику кількість клієнтів Лісневська пояснює тим, що до 2024 року в Україні не було закону, який би чітко регулював спадкування репродуктивних клітин, і більшість військових не знали, який саме документ матиме юридичну силу.

Аби вказати як спадкоємця репродуктивних клітин дружину, дівчину, батьків чи інших родичів, чоловіки укладали довіреність із клінікою. Але у разі їхньої смерті документ втрачав силу. Водночас зазначити сперматозоїди як спадок у заповіті було проблематично, адже біоматеріал не класифікується як рухоме чи нерухоме майно. До березня 2024 року було незрозуміло, який документ — довіреність, розпорядження, заповіт, — матиме силу після смерті.

Крім того, каже пані Лісневська, військових хвилювало те, що в січні Верховна Рада внесла правки в законопроєкт № 10448 щодо збереження генофонду України, зокрема пропозицію утилізувати сперматозоїди військових, що загинули. Тоді законопроєкт розкритикувала медична адвокатка Олена Бабич у своєму дописі в Facebook, зазначивши, що депутати переживають через «фінансову складову кріоконсервації», ймовірно маючи на увазі те, що уряд не хоче виплачувати пільги дітям, народженим від біоматеріалу загиблих.

Згодом правку було відізвано. Вже 12 березня президент Зеленський підписав закон, згідно з яким спадкоємці можуть використовувати біоматеріал навіть у разі загибелі дарувальника, а волевиявлення особи, посвідчене нотаріально до набрання законом чинності, не втрачає сили. Держава ж оплачуватиме зберігання клітин протягом трьох років у разі загибелі військовослужбовця. 

Проте оплачується тільки зберігання, а забір та підготовку біоматеріалу до консервації військовий чи військова (яка хоче консервувати яйцеклітини) мають оплатити самостійно. Для чоловіків процедура коштуватиме від 2 500 до 4 000 грн, для жінок — від 8 000 до 15 000 грн. Крім того, забір яйцеклітин передбачає більше маніпуляцій, ніж забір ріження. Перед цим жінці потрібно зробити анестезію (3 000–4 000 грн) та пройти курс медикаментозної стимуляції яєчників (від 3 000 до 7 000 грн). Але деякі клініки роблять знижки для військових або взагалі не беруть з них плати.

Інформаційна кампанія

Опитані Life in War працівники приватних клінік вважають, що мали б більше клієнтів, якби держава провела масштабну інформаційну кампанію стосовно кріоконсервації біоматеріалу, а при проходженні ВЛК лікарі повідомляли мобілізованим, що ті мають таку можливість.

Наприклад, у США інформування про можливість зберігання сперматозоїдів та яйцеклітин є частиною програми з оцінки підготовки солдата (Soldier Readiness Process Training). Військовослужбовцям дають детально розроблені опитувальники, в яких ті зазначають, як саме використати їхні клітини у разі загибелі чи поранення. В Ізраїлі армія пропонує солдатам або завчасно консервувати ріження, або підписати дозвіл на те, що у разі їхньої смерті біоматеріал буде забрано посмертно та передано вдові.

Інформаційна кампанія потрібна також тому, що не всі військові усвідомлюють, як суворі умови на фронті впливають на фертильність. Лікарі радять солдатам кріоконсервувати матеріал заздалегідь, адже через поранення, травму статевих органів та вплив хімічної зброї (на березень 2024 року Генштаб ЗСУ заявляв про 1068 фактів застосування росіянами хімічної зброї) фертильність може знизитися. Поранення в області паху та геніталій — не рідкість: за даними уролога і військового реабілітолога Івана Дмитрика, травму репродуктивних органів дістали близько семи тисяч українських військових.

Що думають про кріоконсервацію українці

‍На замовлення Лабораторії журналістики суспільного інтересу та Life in War Харківський інститут соціальних досліджень провів панельні інтерв’ю: три фокус-групи з військовослужбовцями та родичами загиблих військових, а також п’ять глибинних інтерв’ю з дружинами бійців стосовно їхньої обізнаності про процедуру кріоконсервування ріження. За висновками дослідників, як зазначено у звіті, «рівень обізнаності військових та їхніх родин стосовно застосування сучасних репродуктивних технологій скоріш обмежений»

Аби дізнатися, чому суспільство засуджує батьків, які планують чи вже народили дитину від ріження загиблого, Life in War поговорила з двома жінками: з ізраїльтянкою, яка скористалася забраною посмертно спермою солдата і вважає, що таким чином проявила солідарність із ним, і українкою, яка, попри почуття обов’язку перед загиблим чоловіком, боїться народжувати.

Дізнавшись про кріоконсервацію, респонденти зазначили, що бачать декілька бар’єрів для популяризації процедури в Україні. Серед них опитані назвали фінансову неспроможність оплатити процедуру і забезпечити дитину в майбутньому, дефіцит кріобанків в Україні, недовіру до лікарів та побоювання, що біоматеріал потрапить на чорний ринок, а також велику кількість травмованих військових, які не хочуть ставати батьками після зазнаних травм.

Утім, більшість респондентів сказали, що підтримали б державну програму зі зберігання біоматеріалу військових, зазначивши, що це необхідно для збереження генофонду країни. Life in War публікує декілька цитат з інтерв’ю. 

«Ця ідея мені дуже подобається. Я її підтримую, і рада, що підняли галас навколо поправки [про утилізацію біоматеріалу у разі загибелі військового чи військової]. Це збереження нашого генофонду. Вони [військові] банально можуть застудитися і втратити репродуктивну функцію. [Із завчасно кріоконсервованим біоматеріалом] у родини буде шанс на те, що вони зможуть виховувати дитину, народити її вже в той час, коли забажають».

«Я вважаю, що держава може на державному рівні запропонувати забезпечення такої послуги. Це наші майбутні покоління будуть зберігатися там [у кріобанку]. Ми знаємо, що народжуваність в Україні дуже сильно впала. Це за собою потягне і скорочення навчальних закладів, і скорочення робочих місць, і в принципі населення України. Тому я — за».

«Держава має цим опікуватися, принаймні певний період. Ми розуміємо, що війна не буде нескінченною, і в ці терміни [збереженням генофонду] має опікуватися держава».

«Держава має щось робити для дівчаток, які теж там [на фронті] поряд з хлопчиками воюють. Вони мерзнуть, перемерзають, їхні яєчники можуть відмовити. А її [кріоконсервована] яйцеклітина збереглася, тож вона може стати мамою».

«Держава має забезпечити можливість заморожування. Знаю, що навіть контузія погано впливає на продовження роду. [Якщо мати кріоконсервований біоматеріал], можна повернутися з війни й використовувати його. Це все має бути за державний кошт, держава має бути зацікавлена».

«Якщо в сім’ї військовослужбовців буде така необхідність, я думаю, що це [кріоконсервація репродуктивних клітин] має бути в законі України».

«Я думаю, це безглуздо. Для чого жінка народжуватиме цю дитину? Ну просто ось для чого? На згадку про загиблого чоловіка? Як ставитиметься вітчим до цієї дитини?»

Соціологи також запитали, що потрібно зробити, аби всі військовослужбовці знали про можливість кріоконсервації. Респонденти вказали, що проблема у браку інформації.

«[Потрібна] роз’яснювальна робота, інформаційна діяльність. В чому переваги [процедури], в чому недоліки, яка може бути небезпека. Я думаю, якісь папери мають дуже грамотно прописуватися — як на донорство органів».

«Я думаю, тим [військовим], хто вже там [у зоні бойових дій], це треба передавати через вище начальство. Вони мають донести, що є така програма, і хто хоче, може в такі-то дні поїхати та здати [біоматеріал]».

«Якщо це буде правильно подано суспільству, воно сприйме [інформацію про важливість процедури]».

Хоча більшість респондентів заявили, що підтримують кріоконсервацію, дехто з опитаних побоюється, що біоматеріал може потрапити на чорний ринок.

«[Я переживаю], що матеріал використають не за призначенням. Тут тільки на порядність розраховувати. Ця тема має бути законодавчо захищена. Можливо, якісь страхові поліси, певні компенсації».

«Мають бути гарантії, що воно [біоматеріал] ніде не використається без твого відома. Тобто повна прозорість».

Етичні бар'єри, з якими стикаються батьки

1975 року італійцю Роберто Касалі діагностували рак яєчок. Одразу після цього дружина Роберто Кім — відома художниця, авторка коміксів «Love is…», — вмовила його консервувати сперму. За рік чоловіка не стало. Ще за 16 місяців Кім народила першу у світі дитину, зачату після смерті одного з батьків. Майло Касалі, якого преса називала чудо-дитиною, ніколи не казав, як ставиться до обставин, за яких народився, і загалом якщо й давав коментарі журналістам, то скоріше про свою діяльність — Майло став одним з дизайнерів відомої відеогри Doom.

Невідомо, скільки дітей були народжені в результаті запліднення після смерті батька чи матері. Ця практика вочевидь не є масовою у світі — кожен випадок досі привертає увагу медіа. Зокрема, журналістів цікавить етичний аспект: чи є справедливим рішення матері, яка свідомо позбавляє дитину можливості хоч раз побачити рідного батька? На відміну від Майло Касалі, 25-річний англієць Ліам Блад, інший відомий хлопець, народжений в результаті посмертного запліднення, не уникав розмов на цю тему. «Мені навіть здається, що було б трохи дивно мати батька», — якось сказав він.

В Україні запліднення спермою чоловіка після його смерті донедавна було неможливим через юридичні перепони. Саму ж можливість зачаття консервованими яйцеклітинами жінки переважно схвалюють. Під час соціологічного опитування, яке замовила редакція Life in War (див. вище), лише одна з п’яти дружин військовослужбовців висловилась негативно щодо посмертного запліднення — і саме через етичні засади.

З яких причин вдови вагаються щодо запліднення збереженою спермою? І що може переконати їх у прийнятності чи неприйнятності такого рішення? Зокрема про це редакція поговорила з ізраїльтянкою, яка скористалася забраним посмертно ріженням солдата, та українкою — дружиною загиблого військового, в якої є можливість посмертного запліднення, але наразі вона не впевнена, чи має нею скористатись.

{{quote-1="/quote-block-list"}}

{{quote-2="/quote-block-list"}}