Наша боротьба з російською хворобою

Нещодавно я натрапила на одне з архівних відео з початку 2000-х, на якому Україна знищувала свій дальній стратегічний бомбардувальник Ту-22М3 на регіональному військовому аеродромі під наглядом  представників Міністерства оборони США. Це було частиною домовленостей після підписання Будапештського меморандуму 1994 року. За ним Україна відмовилась від свого ядерного арсеналу в обмін на гарантії безпеки з боку Сполучених Штатів, Великої Британії та Росії.

Очевидно, що Будапештський меморандум не спрацював. Утім, відверто кажучи, тоді в Києва не було можливості відмовитися від тієї угоди. Саме тому українці мають повне право вимагати воєнної підтримки від Вашингтона та Лондона.

Війна Росії проти України триває вже 12 років, тоді як чотири з них це вже повномасштабна агресія. Для мого покоління, тих, хто знав війну лише зі спогадів наших дідусів і бабусь про Другу світову, — знадобилось чимало часу, щоб усвідомити – війна не тимчасова.

Минулий рік приніс нову реальність. З поверненням Дональда Трампа до Білого дому Сполучені Штати перетворилися з союзника на посередника у так званих мирних переговорах. Тоді як від Кремля майже не надходило серйозних сигналів про готовність зупинитися. Найочевиднішим сигналом була б готовність до припинення вогню, утім це навіть не  є частиною переговорів. Сам процес радше нагадує бізнес-домовленість між США та Росією, ніж пошук справедливого миру.

Рік тому я слухала виступ віцепрезидента США Джей Ді Венса на Мюнхенській безпековій конференції, під час якого той жорстко критикував європейських союзників. Тоді на полях конференції українська та американська делегації обговорювали дивну угоду щодо видобутку корисних копалин, яка так і не набула чинності. А трохи згодом відбулася невдала зустріч Володимира Зеленського та Дональда Трампа в Овальному кабінеті. 

Значно серйозніші наслідки мало рішення адміністрації США від 3 березня 2025 року  раптово призупинити військову допомогу та обмін розвідданими. Ця тижнева пауза дозволила російським військам, підкріпленим північнокорейськими підрозділами, витіснити українців із Курської області, яка слугувала буферною зоною проти російських ударів по території України.

Призупинення допомоги стало важелем впливу — кийком, яким Київ намагалися змусити до переговорів на російських умовах.

Україна усвідомила необхідність розвивати власні спроможності до самозахисту за допомогою вітчизняних технологій ще у 2023 році, коли Конгрес США на місяці затримав надання допомоги. Завдяки масовому виробництву безпілотників і новим тактикам ведення бою за їх допомогою українцям вдалося досягти відносного на полі бою. Водночас захистити своє небо від російських ракетних ударів Україна все ще не змогла. Системи Patriot американського виробництва виявилися єдиним ефективним засобом проти балістичних ракет.

Рік тому ми побоювалися, що запаси систем протиповітряної оборони можуть вичерпатися вже за кілька місяців, оскільки Москва посилила атаки й виснажувала наявні резерви. Я зосередилася на одному запитанні: що саме надають США такого, що неможливо замінити? Я розмовляла з високопосадовцями в кількох столицях, зокрема у Стокгольмі та Гельсінкі, які опікувалися військовою та цивільною допомогою Україні. Європейські союзники були готові закуповувати системи, однак для цього була потрібна згода США. Саме ця домовленість врятувала тисячі українських життів. Водночас тоді ми розуміли, що Вашингтон може дистанційно обмежити використання американської зброї, зберігаючи контроль над оновленнями програмного забезпечення та налаштуваннями радарів, критично важливими для роботи Patriot.

Норвезькі зенітні ракетні комплекси NASAMS також здатні захищати міста від літаків, крилатих ракет і безпілотників. Проте вони так само залежать від американських ракет і радарів. Винищувачі F-16 можуть використовуватися як перехоплювачі в системі протиповітряної оборони. Але всі ці варіанти справді є дороговартісними.

Раніше, коли Москва запускала десятки ракет і безпілотників, Україні вдавалося збивати більшість із них. Проте Кремль нарощував кількість атак і засобів, намагаючись виснажити систему протиповітряної оборони.  До прикладу, улітку, зокрема 4–5 липня, Росія застосувала 539 безпілотників і 11 ракет. Внаслідок того обстрілу постраждали 26 цивільних, зокрема діти, було пошкоджено школи та житлові будинки. 9 липня Росія здійснила ще одну хвилю атак — 728 безпілотників і дронів-приманок разом із 11 ракетами вразили Київ і ще десять регіонів. Щонайменше десять цивільних загинули внаслідок таких ударів того літа.

Кожна балістична або надзвукова ракета коштує від 1 до 7–8 мільйонів доларів. Руйнування є масштабними ще й тому, що ракетні удари супроводжуються великими хвилями безпілотників, зокрема дронів-приманок значно ускладнюють перехоплення. 

Розроблені в Ірані безпілотники Shahed експортувалися до Росії за ціною до 200 тисяч доларів за одиницю. У 2025 року Москва розвинула власні технології, перетворивши Shahed на аналогічні безпілотники під назвою «Герань». Їхнє виробництво розширилося на заводі з виготовлення дронів в Алабузі (Татарстан), а вартість, за повідомленнями, знизилася до 50 тисяч доларів. Модернізовані версії з удосконаленою електронікою, навігацією та бойовими частинами коштують 70–80 тисяч доларів. Здешевлення стало можливим завдяки локалізації виробництва, хоча двигуни, процесори та відеокамери залишаються китайського походження. Росія також залучила дешеву робочу силу з кількох африканських країн для складання дронів в Алабузі.

Дешевший безпілотник «Гербера» був розроблений як приманка. Зазвичай він не несе справжньої бойової частини або оснащений лише невеликим зарядом. Його запускають разом із меншою кількістю справжніх Shahed, часто в першій хвилі. Якщо перехоплювачі спрямовують вогонь на такі цілі, дрони з вибухівкою продовжують політ.

Україна розпочала розробку дронів-перехоплювачів для знищення Shahed. Деякі з них коштують близько 5 тисяч доларів. Згодом до цього процесу долучилися інші українські виробники дронів, які виготовляють перехоплювачі приблизно за 1 100 доларів.

У вересні Росія атакувала Польщу 19 безпілотниками, що спричинило широкий резонанс у медіа. Серед них були й дрони-приманки «Гербера» вартістю близько 15 тисяч доларів. За підтримки НАТО Польща збила три-чотири безпілотники, застосувавши винищувачі з ракетами класу «повітря–повітря». Дисбаланс вартості був разючим: кожна ракета-перехоплювач коштує сотні тисяч доларів. За день до цієї атаки на одному з українських заводів я бачила перехоплювачі вартістю 1 500 доларів. Українська влада повідомила, що більшість початкової хвилі — 70 безпілотників — була перехоплена українською протиповітряною обороною ще до того, як вони досягли повітряного простору Польщі.

Посадовці та військові експерти часто визнавали, що європейські інвестиції в український оборонно-технологічний сектор мають вирішальне значення. У квітні 2024 року Данія стала першою країною, яка закупила озброєння для України безпосередньо в українських виробників на суму 28,5 мільйона доларів. «Данська модель», як її тепер називають в Україні, — коли держава інвестує напряму в українську оборонну промисловість — виявилася перспективним шляхом.

Рішення для протидії дронам щодня рятують життя. За ще більшої підтримки можна було б зробити значно більше. 

Проте за рік переговорів кількість жертв серед цивільних у Києві була вчетверо вищою, ніж у попередні роки.

У 2025 році Росія понад 4 500 разів атакувала енергетичну систему України. Проте для повного виведення з ладу теплових електростанцій Росії була потрібні були тривалі холоди: кілька тижнів із температурою нижче нуля. 

Упродовж попереднього десятиліття зими в Україні були незвично теплими. Цієї зими Росія отримала те, чого прагнула. В останні місяці температура в українських містах опускалася до –20…–26°C. ТЕС, що забезпечують теплом мільйони людей у великих містах потерпали від масованих і прицільних атак. Деякі об’єкти були повністю виведені з ладу, а терміни їхнього відновлення залишаються невизначеними. Удари також припали на житлові будинки, дитячі садки, лікарні та підприємства. Медики, рятувальники та працівники комунальних служб зазнавали атак під час проведення рятувальних робіт. Лише за останні три місяці 2025 року Міністерство внутрішніх справ України зафіксувало понад 60 атак на рятувальників. П’ятеро з них загинули, понад 30 були поранені.

Щоб усвідомити жорстокість цих навмисних ударів, достатньо розглянути детально лише один із них.

У ніч на 9 січня 2026 року крижаний дощ накрив значну частину України. Дороги, тротуари й лінії електропередачі вкривалися льодом просто на очах. Тієї ночі Росія випустила по країні 36 ракет і 242 безпілотники, зокрема по столиці, залишивши пів мільйона мешканців без електроенергії.

Моя команда збирала свідчення людей, які пережили воєнні злочини, та знімала документальний фільм про рятувальників у Києві.

— Сніжано, ось що прилетіло цього разу, — сказав у відео своїй дружині співробітник Державної служби з надзвичайних ситуацій Віталій Качуро. Багатоповерхівка палала після того, як російський дрон влучив у будівлю, розташовану приблизно за двадцять хвилин від теплоелектростанції, що забезпечує теплом значну частину цього району міста.

Кожного разу, виїжджаючи на виклик, Віталій записував відео, щоб запевнити дружину, що з ним усе гаразд. Сніжана отримала це повідомлення о 01:55. О 02:55 Віталій перестав відповідати. Вранці зателефонували з ДСНС. «Я лише запитала: він живий?»

Віталій перебував у критичному стані в реанімації — серед п’ятьох рятувальників і чотирьох медиків, поранених унаслідок повторного удару по тому самому місцю. Його колега, 36-річний Олександр Зібров, помер у лікарні від отриманих травм.

У перший день у лікарні серце Віталія зупинялося двічі. Уламки від другого удару Shahed спричинили внутрішню кровотечу, переломи дуг хребців і зміщення хребта. Він зазнав закритої черепно-мозкової травми.

Віталій — батько трьох дітей: наймолодшому — три місяці, двом середнім — по два роки, доньці — шість. Коли напередодні зими ситуація в Києві ставала критичною, дружина вмовляла рятувальника виїхати з родиною за кордон. Батько трьох дітей мав на це право. Але чоловік відмовився: «Я не покину свою роботу».

Того ж дня інший удар забрав життя 56-річного парамедика Сергія Смоляка. Медична бригада вже готувалася виїжджати, коли ще один дрон влучив у подвір’я обстріляної будівлі. Ще четверо колег дістали поранення. Це можна розцінювати як подвійний удар — грубе порушення міжнародного гуманітарного права.

Сергій переїхав до Києва з Каховки, де понад 25 років працював старшим фельдшером. Каховку було окуповано в перші дні повномасштабного вторгнення, а восени 2022 року родина Смоляка виїхала, оскільки російські сили систематично переслідували та викрадали місцевих жителів. У жовтні 2022 року вони незаконно затримали племінника Сергія — місцевого анестезіолога та операційного медбрата міської лікарні, розповів друг родини.

За даними організації «Лікарі за права людини» (Physicians for Human Rights), Сергій став одним із понад 300 медиків, вбитих від початку повномасштабного вторгнення, на тлі більш ніж 2 000 задокументованих атак на заклади охорони здоров’я в Україні. 

Воєнні злочини Росії є не наслідком супутніх втрат, а свідомим метод ведення війни. У 2024 році Міжнародний кримінальний суд видав ордери на арешт високопосадовців російського військового керівництва, звинувативши їх у спрямуванні атак проти цивільних об’єктів і вчиненні злочинів проти людяності. Усі 125 держав — учасниць МКС зобов’язані затримати та передати суду будь-яких обвинувачених осіб, які опиняться на їхній території.

Саме тому українцям було боляче бачити, як Володимира Путіна приймають в Алясці, коли тому дозволили вийти з міжнародної ізоляції поки атаки на цивільну інсфраструктуру лише посилювалися. 

Слід чітко зазначити: саме Кремль і тільки Кремль несе відповідальність за руйнування України. Ця відповідальність не поширюється Сполучені Штати. Все ж деяких втрат можна було б уникнути. Пам’ятаю, як під час одного з раундів переговорів між США та Росією я працювала на передовій і розмовляла з українськими військовими.

— Уявіть, що ваш друг хворий і страждає, а у вас є пігулка, яка могла б йому допомогти, — але ви не ділитеся нею, — сказав один із бійців.

Йдеться не лише про постачання ракет для протиповітряної оборони. На цьогорічній Мюнхенській безпековій конференції під час одного з заходів на полях обговорювали руйнування енергетичної системи України. Генеральний директор однієї з великих енергетичних компаній заявив, що енергомережа майже знищена, і Україна значною мірою покладається на атомну енергетику. Щоб забезпечити відбудову й не допустити, щоб українці мерзли взимку 2027 року, усі замовлення необхідно сформувати до травня. Коли я запитала, яка саме протиповітряна оборона потрібна для захисту енергетичної інфраструктури, експерти відповіли однозначно: йдеться також про стримування. Україні потрібна далекобійна зброя, щоб уражати пускові установки, які використовує Росія.

Під час українського ланчу на тій самій конференції прем’єр-міністерка Данії Метте Фредеріксен була серед небагатьох, хто говорив не лише про врегулювання кризи, а й про надання Україні дозволу застосовувати західну зброю для ударів у відповідь.

Нинішня реальність свідчить про те, що Україна переживає період, який може виявитися часом найслабшого американського президентства за останні роки. Раніше Росія калібрувала свої дії. Справжнього стримування не було, але існували певні межі. Якщо Москва заходила надто далеко — наприклад, завдаючи ударів по критичній інфраструктурі, — залишався бодай певний ризик відповіді. Тепер Володимир Путін знає, що його руки більше не зв’язані.

Для мене ключовим було питання, чи усвідомили європейські держави, як вони можуть захистити себе не покладаючись цілковито на США? Через рік від промови Джей Ді Венса, чи провели вони умовний аудит того, що конче треба замінити, щоб бути менш залежними. Гарні новини в тому, що європейці дійсно почали серйозніше ставитися до власного суверенітету. Американці хваляться, що це сталося під тиском США — і частково це правда. Проте є річ, яка і далі мене турбує. У своїх недавніх зверненнях президент Володимир Зеленський зазначив, що попри попередні обіцянки Сполучені Штати досі не погодилися видати ліцензії на виробництво ракет до систем протиповітряної оборони Patriot у Європі. Це свідчить про те, що питання геть не лише в тому, щоб країни  НАТО підняли  до 5 відсотків ВВП свої витрати на оборону.

Росія, не будучи здатною перемогли на полі бою, увесь рік намагалася підкорити Захід. Частково, це спрацювало з президентом США, але не в інших країнах. На тій самій Мюнхенській конференції я розмовляла з колишньою президенткою Естонії Керсті Кальюлайд, яка навела чудову метафору: країни Північної Європи — це найбільший шматок, на який можна видертися, коли довкола нас лід тріскається.

Тим часом Україна, зміцнюючи себе, працює над тим, щоб стати країною, яку неможливо проковтнути. Для багатьох українців ця війна — це важка щоденна праця: зусилля, щоб утримувати життя на прийнятному рівні. Немов боротьба з тяжкою хворобою, яку не можна ігнорувати — інакше ризик смерті зростає. На четвертий рік війни Україна більш виснажена, але водночас більш загартована й чіткіше усвідомлює свою зростаючу спроможність захищати людей — навіть попри те, що Кремль намагається розколоти західний фронт.

‍

У статті використано матеріали зібрані Ксенією Савоськіною та Олегом Батуріним

Переклад з англійської - Аліна Перепелиця