Унаслідок масованої російської атаки станом на ранок 3 липня відомо про 30 загиблих. Пошуково-рятувальні роботи тривають, є люди, які не виходять на зв’язок і вважаються зниклими безвісти. Постраждали 92 мешканці міста, 56 поранених перебували в лікарнях. Постраждали також тварини Київського зоопарку. Пошкоджено заклади освіти.
Половина будинку просто зруйнована. З іншого ж боку на вітрі коливається білизна, ніби нічого й не сталося. На тлі оголених руйнацією інтер’єрів працюють рятувальники. Розвішене кухонне приладдя, стікери на холодильнику, ніжно-рожеві шпалери — численні дрібнички, які збиралися роками й складали чийсь світ, затишний і органічний, вмить перетворилися на руїну. У повітрі стоїть білий пил, він же вкриває все навколо. Деякі комунальники працюють у захисних масках. Розбите скло акуратно зметено купками. Поруч — автівки швидкої. Більшість будинків навколо також постраждали, однак менш фатально.
У будинку є загиблі. Серед руїн виник стихійний меморіал, куди люди приносять іграшки, квіти, цигарки, прапорці.
Частина людей стоїть і мовчки спостерігає за апокаліптичною картиною. Інші діловито бігають, виносячи потрощені речі або зашиваючи вибиті вікна деревиною. Хтось стоїть у чергах до наметів соціальних служб, аби зрозуміти свої подальші юридичні кроки. Серед них — Юлія. Жінка розповідає, що від квартири не лишилося нічого, але, на щастя, вона та її родина не постраждали, бо перебували в укритті. Що робити далі — наразі незрозуміло: вона ходить із документами в руках слідом за натовпом інших постраждалих, від черги до черги. Вона говорить: до будинку наразі не пускають, тож вона навіть не знає, кого із сусідів вшановують на маленькому меморіалі.
На допомогу традиційно приходять волонтери — «Сміливі відновлювати», World Central Kitchen, «Спілка самаритян України» тощо.
«Ми допомагаємо людям прибирати приміщення після прильотів, якщо є скло, речі різні. Допомагаємо зашивати вікна OSB-плитами, плівкою», — говорить Вікторія, координаторка ГО «Сміливі відновлювати». Тут же людям пропонують зарядити техніку, дають воду, енергетики, їжу, консультують щодо подальших дій для отримання компенсації та фіксації збитків.
«Зазвичай працюємо день-два, іноді три — залежно від того, наскільки складна ситуація і наскільки багато будинків понівечені або зруйновані, — пояснює координаторка. — Люди на стресі, але на адреналіні вони тримаються нормально. Ті, що до нас зверталися, принаймні».
Гудуть генератори — у районі немає електроенергії. Їхній шум накладається на звуки пилорами, що розпилює OSB-плити, та роботу важкої техніки. Серед понівечених речей — клітка. Невідомо, хто був її мешканцем і чи вижив.
Поруч, в одному з постраждалих будинків, працює кав’ярня. Люди заходять туди перепочити. На запитання, чи приміщення не постраждало, дівчата за стійкою кажуть, що, на щастя, ні — хіба дзеркало розбилося.
«Дівчата просто не бачили», — заперечує власник. І додає, що в закладі зірвало двері й умивальник. Відновили швидко, адже треба працювати. За його словами, люди приходять сюди здебільшого зарядити гаджети, а один чоловік навіть приніс EcoFlow. Звісно ж, йому не відмовили, попри те що сам заклад працює від генератора. «Адже в нас є генератор, а в них немає», — просто пояснює власник.
На руїнах чергового маленького світу тривають роботи з відновлення. Бо інших варіантів просто немає.
